Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Дем’яносова М.В., Коротуна В.М.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, що навчається, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 01 вересня 2011 року,-

У липні 2011року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача 3831,50 гривень, що скаладає половину суми витраченою нею на навчання у технікумі їх сина ОСОБА_5 за контрактом та оплату за проживання у гуртожитку за 2010-2011 навчальний рік.

Рішенням Красногвардійського районного суду Харківської області від 28 липня 2011року позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 вересня 2011 року рішення Красногвардійського районного суду Харківської області від 28 липня 2011року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено: стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3831,5 гривень додаткових витрат на навчання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 01 вересня 2011року, а рішення Красногвардійського районного суду Харківської області від 28 липня 2011року залишити в силі.

Заслухавши доповідача, вивчивши заперечення на касаційну скаргу, перевіривши доводи касаційної скарги наявним матеріалам справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив спір згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на статтю 180 СК України, та зазначив, що відповідач аліменти сплачує у достаній сумі та регулярно, позивачка працює, має дохід, з її слів приблизно 1200 гривень на місяць, син ОСОБА_5 не є інвалідом, не розвиває особливі здібності. З 2009 року з відповідача на користь позивачки ОСОБА_3 стягуються аліменти на сина ОСОБА_5 у розмірі 25% його заробітної плати, на іншу дитину, відповідача стягуються аліменти у розмірі 1/6 частини заробітної плати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з встановленими судом першої інстанції обставинами по справі, однак, посилаючись на норми статті 185 СК України, зазначив, що відповідач зобов’язаний брати участь у додаткових витратах на навчання дитини.

Проте, з висновками суду першої та апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки суди не вірно застосували норму матеріального права, яка передбачає обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.

Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання визначено главою 16 СК України (2947-14) ( ст.ст198-201).

Норма закону застосована судом першої інстанції та апеляційної інстанції визначає обов’язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України)? та участь батьків у додаткових витратах на дитину (ст.185 СК України), що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо.)

З позовних вимог ОСОБА_3 вбачається, що вона просить стягнути з відповідача витрати на навчання сина ОСОБА_5 у Полтавському нафтовому геолого-розвідувальному технікумі та проживання у гортижитку.

Зазначені в позові вимоги регулюється гл.16 СК України (2947-14) (ст.ст.198-201 СК України).

Відповідно до ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

У зазначеній нормі права законодавець пов’язує обов’язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеральну допомогу.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що за рішенням суду він сплачує аліменти на сина ОСОБА_5 у розмірі ј частини свого заробітку та сплачує аліменти на утримання іншої дитини – дочки-у розмірі 1/6 частини свого заробітку, його дружина, з якою він проживає, не працює, у неї є ще одна дочка, яка начається у ВУЗІ. Після всіх відрахувань йому залишається недостатньо коштів на життя.

На порушення ст.ст. 213, 214 ЦПК України, суди не перевірили належним чином доводів відповідача, не встановили чи дійсно спроможний відповідач надавати додаткову матеріальну допомогу сину ОСОБА_5 на навчання, а також не визначили чи входить проживання у гуртожитку до додаткових витрат на навчання. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження матеріального становища позивача та відповідача.

Згідно зі ч.2 ст.200 СК України при визначені розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та поволітніми дочкою, сином.

За таких обстави, не можливо визнати ухвалені у справі рішення законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати вищенаведене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 28 липня 2011року та рішення апеляційного суду Харківської області від 01 вересня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.