Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Дем?яносова М.В., Касьяна О.П.,

Кафідової О.В., Коротуна В.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання дій банку щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором неправомірними та визнання недійсними пунктів 2.3.3 кредитного договору, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 вересня 2011 року,

ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій банку щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором неправомірними та визнання недійсними пунктів 2.3.3 кредитного договору.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2010 року позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 01 вересня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено частково, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, визнано незаконним підвищення з 01 лютого 2009 року ПАТ КБ "ПриватБанк" процентної ставки за користування кредитом за кредитною угодою №ZHG0GR00000949 від 18 грудня 2006 року, укладеною з ОСОБА_3, до 26,93%. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване у справі рішення апеляційного суду вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банком правомірно підвищено відсоткову ставку за кредитним договором, оскільки положення ст. 1056-1 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються.

Ухвалюючи рішення про визнання дій банку щодо підвищення відсоткової ставки за укладеним з позивачем кредитним договором неправомірними, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії банку суперечать вимогам ст. 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Ухвалюючи судові рішення по справі суди встановили, що 18 грудня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір №ZHG0GR00000949, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 40800 грн. строком до 19 грудня 2016 року під 16,08 % річних.

Пунктом 2.3.1. вказаного кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий фонд, або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Відповідно до п.2.3.3. Договору при виникненні кожного з наступних подій: відмови позичальника в оформленні якого-небудь з договорів, договорів застави, іпотеки, поруки, догорів страхування згідно п. 2.2.7 даного договору, порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору, у тому числі порушенні цільового використання, порушення заставодавцем зобов'язань по договорах та інше, банк, на власний розсуд, має право: а) зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, б) розірвати договір в судовому порядку, в) згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення.

Скориставшись своїм правом, банк збільшив в односторонньому порядку відсоткову ставку за вищезазначеним договором, про що повідомив позивача.

Так, 31 грудня 2008 року ПАТ "КБ "ПриватБанк" було направлено лист – повідомлення ОСОБА_3 про підвищення процентної ставки та з 01 лютого 2009 року банк підняв відсоткову ставку до 26,93% на рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12 грудня 2008 року (661-17) , яким ЦК України (435-15) доповнено статтею 1056-1, набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Згідно з п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 (z0541-07) , банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Однією з таких підстав є підвищення облікової ставки Національного банку України та нестабільність курсової політики.

Судом установлено, що 31 грудня 2008 року банком було прийняте рішення про підвищення з 1 лютого 2009 року процентної ставки за укладеним з ОСОБА_3 18 грудня 2006 року кредитним договором, про що йому було надіслано повідомлення.

Отже, банком рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором було прийнято до набрання чинності законом, відповідно до якого умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

При цьому, поза увагою апеляційного суду, залишився той факт, що ОСОБА_3 після повідомлення про підвищення процентної ставки почав сплачувати проценти за новою ставкою, що відповідно до положень ч.ч. 2,3 ст. 205 та ч. 2 ст. 642 ЦК України вказує на згоду позичальника зі зміненим розміром процентної ставки.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що банк неправомірно підвищив в односторонньому порядку розмір відсоткової ставки за користування кредитом.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що рішення про підвищення з 1 лютого 2009 року процентної ставки за укладеним з ОСОБА_3 18 грудня 2006 року кредитним договором банком було прийняте 31 грудня 2008 року, тобто рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором було прийнято до набрання чинності законом, відповідно до якого умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Таким чином, відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, як ухвалене згідно із законом та помилково скасоване апеляційним судом.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 вересня 2011 року скасувати, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.