6-1631св10 Про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 07.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", третя особа – ОСОБА_4, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди;

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 1978 року працював в Міжнародному аеропорту "Бориспіль" на посаді водія. З 1 січня 2007 року його було переведено на посаду водія пожежного автомобіля першого класу служби пожежної безпеки. 29 квітня 2009 року начальником державного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Бориспіль" було видано наказ № 11-07-360/П, згідно якого його, позивача, було звільнено з роботи

з 30 квітня 2009 року у зв'язку з систематичним невиконанням ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Згідно наказу підставою звільнення є: службова записка начальника служби внутрішньої безпеки ОСОБА_5, пояснення від 12 березня 2009 року, "акт медичного огляду членів екіпажу і диспетчерського складу УПР для встановлення факту

вживання алкогольних напоїв" від 12 березня 2009 року, протокол № 65 медогляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння від 12 березня 2009 року, доповіді та пояснювальні записки працівників, згода профспілкового комітету. 30 квітня 2009 року йому було вручено копію наказу та трудову книжку.

Посилаючись на те, що відповідачем грубо порушено вимоги норм трудового законодавства при його звільненні, просив поновити його на посаді водія пожежного автомобіля І класу служби пожежної безпеки державного підприємства "Міжнародний аеропорт Бориспіль", стягнути з державного підприємства "Міжнародний аеропорт Бориспіль" на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 18 042,70 гривень, стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 50 000 гривень, стягнути з генерального директора ОСОБА_4 на користь державного підприємства "Міжнародний аеропорт Бориспіль" понесені підприємством витрати в зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові за час вимушеного прогулу.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду київської області від 23 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції, направлення справи на новий розгляд. Мотивує свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_3 у позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачу двічі виносилися накази про оголошення догани, які не втратили сили, а 12 березня 2009 року в період з 8-00 до 13-00 години позивач без належного дозволу був відсутній на робочому місці. Профспілковий комітет дав згоду на звільнення позивача з роботи.

З таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ст. 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При розгляді справи судами встановлено, що позивач працював на підприємстві відповідача, звідки його було звільнено наказом №11-07-360/п від 29 квітня 2009 року. Звільнення, на яке дав згоду профком, відбулось на підставі п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення стали накази про оголошення догани позивачу від 4 вересня 2008 року та від5 лютого 2009 року, а також та обставина що позивач 12 березня 2009 року в період роботи з 8 години до 13 години без належного дозволу був відсутній на робочому місці.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договоромабо правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Ст.ст. 147, 148 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

В п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від (v0009700-92) 6 листопада 1992 року № 9 роз"яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом дозвільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України (322-08) правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими п.3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не з"ясував, в чому конкретно проявились порушення, що стали приводом до винесення догани 4 вересня 2008 року та 5 лютого 2009 року, а в подальшому – приводом для звільнення, чи могли вони бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України (322-08) правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк,чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд, не зазначили в чому проявились порушення, за які позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наказами від 4 вересня 2008 року та від 15 лютого 2009 року, а відповідно, не перевірено, чи могли вони бути в подальшому підставою для звільнення.

Встановлено, що позивач звільнений за порушення, що було допущено 12 березня 2009 року, якому передували два накази про дисциплінарні стягнення. Суд не звернув уваги на те, що наказ про звільнення виданий відповідачем 29 квітня 2009 року, тобто після 12 березня2009 року в строк понад місяць,і не перевірив доводи апеляційної скарги, чому не додержаний відповідачем передбачений ст. 148 КЗпП України місячний строк застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з дня виявлення проступку.

В порушення вимог ст. 315 ЦПК України апеляційний суд в ухвалі не навів мотивів, з яких не прийняв доводи апеляційної скарги позивача.

За таких обставин з підстав ст. 338 ЦПК України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ