Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м. Києві ради до ОСОБА_3, треті особи: Солом’янська районна у м. Києві державна адміністрація, відкрите акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" про виселення без надання іншого жилового приміщення, зустрічним позовом ОСОБА_3 до Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м. Києві ради, відкрите акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" про визнання права користування кімнатою та позовом третьої особи із самостійними вимогами Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_3, відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик", треті особи: комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м. Києві ради, комунальне підприємство з утримання житлового господарства Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання ордеру недійсним за касаційною скаргою Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року,

У листопаді 2007 року комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м. Києві ради звернулося до суду із позовом про виселення ОСОБА_3 із займаного ним жилого приміщення: кімнати АДРЕСА_2, без надання іншого жилового приміщення.

Позов обґрунтовано тим, що у листопаді 2003 року між відкритим акціонерним товариством "Більшовик" та ОСОБА_3 укладено строковий договір на проживання у спірній кімнаті. Проте, кімната використовується під майстерню з ремонту одягу, що суперечить умовам договору.

У грудні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права користування кімнатою АДРЕСА_2 який обґрунтував тим, що спірне приміщення використовується ним для проживання на підставі ордеру на безстрокове вселення у жиле приміщення.

У липні 2009 року Солом’янська районна у м.Києві державна адміністрація звернулась до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним ордер № 80 від 14 жовтня 2004 року, виданий ОСОБА_3 відкритим акціонерним товариством "Більшовик" ( далі – ВАТ "Більшовик").

Позов обгрунтовано тим, що виданий ОСОБА_3 ордер за формою не відповідає зразку, який встановлений Примірним положенням про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 3 червня 1986 року (208-86-п) , на ордері відсутня гербова печатка підприємства. Крім того, ОСОБА_3 був поселений до кімнати з порушенням ст. ст. 128, 129 ЖК Української РСР, оскільки відсутнє належним чином оформлене спільне рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року, у задоволенні позову комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м. Києві ради відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право на користування кімнатою АДРЕСА_2 У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації відмовлено.

У касаційній скарзі Солом’янська районна у м. Києві державна адміністрації просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м.Києві ради та позов третьої особи із самостійними вимогами Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами, ОСОБА_3 працював у відкритому акціонерному товаристві "Більшовик" з 21 жовтня 1987 року до 24 квітня 1997 року та з 7 жовтня 1997 року до 1 лютого 2002 року, звільнений у зв’язку з переведенням до ДП "Здоров’я" ВАТ "Більшовик".

Із 8 листопада 2004 року його було звільнено з ДП "Здоров’я" ВАТ "Більшовик" за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до спільного рішення адміністрації та профкому підприємства від 8 липня 2004 року, заступником генерального директора із соціально-побутових питань ВАТ "Більшовик" ОСОБА_4 було видано спеціальний ордер № 80 від 14 жовтня 2004 року на зайняття ОСОБА_3 жилої площі в кімнаті АДРЕСА_2 у зв’язку з роботою у ДП "Здоров’я" ВАТ "Більшовик".

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 6 серпня 2004 року № 1472, будинок по АДРЕСА_2 передано від ВАТ "Більшовик" до територіальної громади Солом’янського району м. Києва.

Розпорядженням Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації від 9 грудня 2004 року № 1755 зазначений будинок прийнято до комунальної власності територіальної громади Солом’янського району м. Києва.

Наказом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом’янського району м. Києва від 29 грудня 2004 року № 472 будинок прийнято на баланс комунального підприємства.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1990 від 27 жовтня 2005 року "Про будинки АДРЕСА_2 визнано жилим будинком із загальними квартирами.

Розпорядженням Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 жовтня 2005 року "Про зміну нумерації квартир у будинку АДРЕСА_2" було змінено нумерацію квартир у зазначеному будинку, нумерація кімнати АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позовів комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м. Києві ради та третьої особи із самостійними вимогами Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній вселився до спірного житлового приміщення на підставі ордеру, використовує його за призначенням, підстав для визнання ордеру недійсним не встановлено.

Погоджуючись із вказаними висновками суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що спірну кімнату було надано ОСОБА_3 у встановленому законом порядку у зв’язку з роботою у ВАТ "Більшовик", де він пропрацював більше 15 років та звільнений з роботи за скороченням штатів, а тому відповідно до ст. ст. 125 та 132 ЖК УРСР він не підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Надані суду акти від 23 грудня 2005 року та 24 жовтня 2008 року про наявність у кімнаті обладнання з ремонту одягу не є достатніми доказами про її використання ОСОБА_3 під ательє.

Проте, з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається із матеріалів справи, спільним рішенням профкому та адміністрації ВАТ "Більшовик" від 8 липня 2004 року доручено заступнику директора з побутових питань ОСОБА_4 з правом підпису видавати ордери встановленого законодавством зразку на право проживання в кімнатах особам, які перебувають у трудових відносинах з ВАТ "Більшовик", та особам, які згідно чинного законодавства України набули права проживання в гуртожитках по АДРЕСА_2

Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЖК Української РСР житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

На підставі ст. 129 ЖК України та ч. 1 п. 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) , єдиною підставою для зайняття жилого приміщення в гуртожитку є ордер.

Згідно із положеннями ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленому для розгляду справи судом першої інстанції з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Відповідно до вимог ст. 315 ЦПК України у судовому рішенні апеляційний суд зобов’язаний дати мотивовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі Солом?янська районна у місті Києві державна адміністрація посилалася на відсутність спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ "Більшовик" про надання житлової площі ОСОБА_3, а також на те, що ордер не відповідає вимогам щодо його форми. ОСОБА_3 зареєстрований на адресою: АДРЕСА_1 та зберігає за особою право користування жилою площею в іншому жилому приміщенні.

У порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України апеляційний суд належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив, зокрема, чи використовує позивач спірне жиле приміщення за призначенням, чи зберігає за собою позивач право користування іншим жилим приміщенням, чи приймалось спільне рішенням адміністрації ВАТ "Більшовик" та відповідного профспілкового комітету щодо ОСОБА_3 про надання йому жилої площі в гуртожитку, не надав оцінки наявному у матеріалах справи списку мешканців будинків АДРЕСА_2 відносно яких не приймалось спільне рішення профкому та адміністрації ВАТ "Більшовик" про надання ордерів при передачі вказаних будинків ( а.с. 138 Т.2) та актам про використання спірної кімнати не за призначенням, обмежившись лише фразою про недостатність наданих доказів.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до ст.ст. 125, 132 ЖК Української РСР ОСОБА_3 не може бути виселений без надання іншого жилого приміщення.

Проте, суд не звернув увагу на положення ст. ст. 125, 132 ЖК Української РСР та не врахував, що положення про неможливість виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення поширюються на осіб, які були поселені у встановленому законом порядку. Без з?ясування питання, чи зайняте ОСОБА_3 спірне житлове приміщення з порушенням встановленого законом порядку зазначений висновок суду є передчасним.

У порушення вимог ст. 212 ЦПК України, яка передбачає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд не спростував доводи апеляційної скарги про те, що приміщення використовується під ательє.

Оскільки апеляційним судом ухвала постановлена з порушенням процесуальних норм права, відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.