Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І.,

Кадєтової О.В., Остапчука Д.О.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, житлово-експлуатаційної організації Київського району м. Сімферополя про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13, житлово-експлуатаційної організації Київського району

м. Сімферополя, третя особа – служба у справах дітей та молоді Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, про виселення, визнання недійсною реєстрації та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2011 року,

У січні 2008 року ОСОБА_3, у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_14, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, житлово-експлуатаційної організації Київського району м. Сімферополя (далі – ЖЕО Київського району

м. Сімферополя) про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що

17 грудня 1997 року він удочерив ОСОБА_15, яка була дочкою померлого ОСОБА_17 – наймача квартири АДРЕСА_1. З 1997 року він разом з дочкою проживає в указаній квартирі та здійснює всі платежі від імені наймача ОСОБА_17, однак реалізації його права на користування житлом перешкоджає те, що відповідачка, яка втратила право користування жилим приміщенням з моменту виїзду до піклувальниці, разом із дітьми зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_4, після досягнення нею повноліття, звернулася до суду із самостійним позовом з аналогічними вимогами та на тих же підставах.

ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ЖЕО Київського району м. Сімферополя, третя особа – служба у справах дітей та молоді Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, про виселення, визнання недійсною реєстрації та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_16 втратила право на спірне житло з моменту її усиновлення, а її усиновлювач користується квартирою безпідставно.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 березня 2011 року у задоволенні позову

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2011 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 березня 2011 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_18 та ОСОБА_13 із квартири АДРЕСА_1. Визнано недійсною реєстрацію ОСОБА_4 у зазначеній квартирі. В частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2011 року скасувати, мотивуючи

свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й залишити в силі рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 березня 2011 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_15 була членом сім’ї наймача спірної квартири ОСОБА_17, який помер у 1995 році.

У грудні 1997 року ОСОБА_15 була усиновлена ОСОБА_3 та його дружиною, ОСОБА_19, і після усиновлення вселилася до квартири батьків, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

У 1998 році шлюб ОСОБА_19 розпався і з цього часу ОСОБА_3 з усного дозволу бабусі відповідачки ОСОБА_4 вселився у спірну квартиру, куди пізніше вселив свою співмешканку, ОСОБА_18, та їх спільну дитину, ОСОБА_13

ОСОБА_4 з моменту отримання паспорта зареєструвалася в спірній квартирі в якості члена сім’ї померлого наймача ОСОБА_17 та стала в ній проживати, виїхавши з квартири АДРЕСА_2.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, зробивши висновок про те, що воно є незаконним і необґрунтованим, та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення вимог за зустрічним позовом щодо виселення відповідачів із займаного житлового приміщення та визнання недійсною

реєстрації ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із встановлених обставин та вважав, що з моменту усиновлення ОСОБА_4 втратила права, встановлені ст. 64 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ) для членів сім’ї наймача, щодо квартири АДРЕСА_1, що узгоджується з положеннями ст. ст. 232, 234 Сімейного кодексу України (далі – СК України), тому її реєстрація в спірній квартирі була здійснена без відповідних правових підстав, отже позовні вимоги про визнання реєстрації недійсною та виселення ОСОБА_4 є обґрунтованими.

Ухвалюючи рішення про виселення відповідачів за зустрічним позовом зі спірної квартири, встановивши при цьому, що вселення відповідача ОСОБА_3 в спірну квартиру відбулося за усним дозволом бабусі відповідачки ОСОБА_16, яка на той час була піклувальницею позивачки ОСОБА_5, апеляційний суд правильно виходив із положень ч. 1

ст. 98 ЖК України, відповідно до якої наймач жилого приміщення та члени його сім’ї, що проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням, в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім’ї наймача, та з

положень ч. 3 ст. 98 ЖК України, згідно з якою тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім’ї, які проживають разом з ним, зобов’язані звільнити приміщення, а в разі відмови – підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення,

Відповідно до положень ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової

палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.