Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В.,

Мартинюка В. І., Остапчука Д.О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", треті особи – Головне управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, договорів дарування та іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", треті особи – Головне управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів дарування та іпотеки,

У червні 2009 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, договорів дарування та іпотеки.

Посилалась на те, що спірна квартира була придбана під час перебування їх з відповідачем у фактичних шлюбних стосунках та є спільним сумісним майном подружжя.

У вересні 2009 року ОСОБА_4 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання недійсними договору дарування від 29 грудня 2005 року та договору іпотеки від 02 листопада 2006 року.

Посилалась на те, що вона є особою похилого віку, не може жити без сторонньої допомоги, а тому дала згоду на укладення із сином ОСОБА_6 договору довічного утримання.

Підписуючи в нотаріальній конторі договір вважала, що підписує договір довічного утримання, зміст документу їй не роз’яснили, а натомість під впливом обману зі сторони свого сина ОСОБА_6 було укладено договір дарування квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_5 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_4 – задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2005 року між

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та договір іпотеки, укладений 02 листопада 2006 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2011 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на порушення процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову вважає незаконним, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2005 року нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 було посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв в дарунок квартиру АДРЕСА_1 Вартість дарунку складає 82516 грн. 09 коп.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що при укладанні договору дарування ОСОБА_6 ввів в оману ОСОБА_4 щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо прав та обов’язків сторін по договору, внаслідок чого позивачка помилилась щодо свого права на довічне утримання, а тому у відповідності до правил ст.ст. 229, 230 ЦК України такий договір має бути визнаний недійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 у суді не довела обставин, які свідчили б, що відповідачем ОСОБА_6 при укладанні оспорюваного договору дарування були вчинені навмисні дії, внаслідок яких ОСОБА_4 була введена в оману стосовно істотних умов укладеного договору.

Такі висновки суду відповідають встановленим фактам та ґрунтуються на законі.

Статтею 230 ЦК України, на яку як на підставу своїх вимог посилалась ОСОБА_4, встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, відповідно до яких, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування.

Оскільки, матеріали справи свідчать про те, що волевиявлення ОСОБА_4 під час укладання договору дарування квартири було спрямовано на настання правових наслідків, характерних для даного виду правочину, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України дав належну оцінку наданим доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відповідність договору дарування квартири та послідуючого договору іпотеки вимогам ст. 203 ЦК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні.

У відповідності до ст. 337 ЦПК України розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення апеляційного суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 335, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.