6-2503св10 Про визнання недійсними ордеру на житлове приміщення та свідоцтва про право власності на житло - 07.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Василівського району Запорізької області в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області про визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання недійсними ордеру на житлове приміщення та свідоцтва про право власності на житло, виселення та вселення;

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2010 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2010 року

У листопаді 2008 року прокурор Василівського району в інтересах ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, виконавчого комітету Степногірської селищної ради про визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним ордеру на житлове приміщення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, вселення та виселення. Свої вимоги мотивував тим, що під час розгляду цивільної справи за позовом Степногірської селищної ради до ОСОБА_3,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, встановлено факт незаконної приватизації квартири АДРЕСА_1 громадянином ОСОБА_4 Перевіркою встановлено, що спірна квартира у 1990 році надана Степногірською селищною радою на сім'ю з п'яти осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та неповнолітню на той час ОСОБА_6 Під час їх тимчасової відсутності Степногірська селищна рада звернулася з позовом до ОСОБА_8 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням. В порушення ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" при наявності реєстрації в спірній квартирі інших членів сім'ї, Степногірською селищною радою виданий ордер на вселення в спірне жиле приміщення ОСОБА_4 Згодом на підставі розпорядження Степногірської селищної ради № 103 від 20 жовтня 2004 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на вказане житло в порядку приватизації. Просив суд поновити строк позовної давності для звернення до суду, визнати незаконними розпорядження виконкому Степногірської селищної ради № 663-а від 30 червня 2004 року, ордер №392 від 13 липня 2004 року на ім"я ОСОБА_4, розпорядження №103 від 20 жовтня 2004 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_4, виселити ОСОБА_4 і з спірного житлового приміщення та вселити у квартиру ОСОБА_3

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2010 року позов задоволено, поновлено строк позовної давності. Визнано незаконними: рішення виконкому Степногірської селищної ради №663-а від 30 червня 2004 року про виділення ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та ордер № 392 від

13 липня 2004 року на право вселення ОСОБА_4; розпорядження органу приватизації Степногірської селищної ради №103 від 20 жовтня 2004 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1

смт. Степногірськ, свідоцтво про право власності на квартиру, отримане в порядку приватизації. Постановлено виселити ОСОБА_4 з жилого приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 та вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2010 року скасовано рішення Василівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2010 року в частині виселення ОСОБА_4 з жилого приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення, в цій частині ухвалено нове рішення, яким виселено ОСОБА_4 з жилого приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1. В іншій частині рішення Василівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та рішення апеляційної інстанції, ухвалення нового рішення, мотивуючи скаргу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення

суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.ст. 58, 59 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках порушення прав інших громадян на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення.

Задовольнивши позовні вимоги прокурора Василівського району Запорізької області в інтересах ОСОБА_3 в частині визнання незаконним рішення виконкому Степногірської селищної ради №663-а від 30.06.2004 року про виділення ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним ордеру №392 від 13.07.2004 року на право вселення ОСОБА_4 в дану квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що квартира на момент вирішення питання про надання її ОСОБА_4 не була вільною.

Рішення суду в цій частині є законним, оскільки судом встановлено, що квартира за ордером у 1990 році надана Степногірською селищною радою ОСОБА_8 на сім'ю з п'яти осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та неповнолітню на той час ОСОБА_6 На час вирішення питання про надання цієї квартири ОСОБА_4 в квартирі були прописані члени сім"ї ОСОБА_8, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 Питання про визнання таким, що втратив право користування спірною квартирою на той час було вирішено судом лише по відношенню до ОСОБА_8 Це рішення суду в подальшому було скасовано, до участі в справі були залучені усі члени сім"ї ОСОБА_8 і ухвалено нове рішення про відмову в позові щодо визнання такими, що втратили користування квартирою відносно усієї сім"ї ОСОБА_8.

На час розгляду справи, яка є предметом перегляду судом касаційної інстанції, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 померли. З позовом за захистом своїх прав на спірну квартиру звернулася лише ОСОБА_3

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що передача квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісні або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі, тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Судом встановлено, що при вирішенні питання про приватизацію квартири в довідці, яка надавалася для приватизації, не було зазначено, що в квартирі прописані ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, які не були визнані такими, що втратили право користування квартирою, що є порушенням Пунктами 20, 21 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Держкомітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р (v0056303-92) .

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те, що є незаконними рішення органу приватизації про передачу ОСОБА_4 квартири у власність та свідоцтво про право власності в порядку приватизації на ім"я ОСОБА_4

Відповідно до ст. 117 ЖК України, у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з

іншим підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї

статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з

наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше

Судом було встановлено, що немає вини ОСОБА_4 у незаконному надані йому квартири АДРЕСА_1

смт. Степногірськ, а також приватизації квартири на його ім"я, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 підлягає виселенню з наданням іншого жилого приміщення .

Апеляційний суд змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив з того що вирішення судом першої інстанції питання про надання ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 в яку він не може вселитися через тяжкі хронічні захворювання, порушує права відповідача ОСОБА_4, а тому він підлягає виселенню і має право на поновлення його в списках осіб, що потребують поліпшення житлових умов на пільгових підставах - як учасник бойових дій - з 11.03.2004 року.

Тобто, апеляційний суд фактично прийняв рішення про виселення ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення.

З таким висновком погодитися не можна, оскільки рішення апеляційного суду в цій частині не відповідає вимогам ст. 117 ЖК України.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_4 з наданням йому іншого житла - квартири АДРЕСА_2 не можна визнати законним.

Відповідно до ст. 114 ЖК України надане громадянам у зв"язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам

В справі наявні два акта про обстеження цієї квартири, які є суперечливими. В одному акті зазначено, що квартира не відповідає санітарним нормам, в іншому акті зазначено, що квартира знаходиться в задовільному санітарно-технічному стані.

Крім того, в справі відсутні дані хто є власником чи балансоутримувачем цієї квартири і чи є вона вільною, в тому числі немає відомостей і щодо відсутності зареєстрованих в ній інших осіб.

Зазначені обставини не були належним чином перевірені судом. Встановлено, що ОСОБА_4 заперечував переселятися в цю квартиру і з тих підстав, що за станом здоров"я він має проблеми проживання на верхніх поверхах. Ці доводи відповідача також залишилися за межами перевірки судом.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не були встановлені дійсні обставини щодо квартири, яка має бути надана ОСОБА_4 у зв"язку з його виселенням .

Допущені порушення процесуального права, які унеможливили з"ясування обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи в частині надання іншого житла відповідачу

ОСОБА_4, а тому, у відповідності до ст. 338 ЦПК України, рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції в частині виселення ОСОБА_4 та надання іншого житла підлягають скасуванню з направленням в цій частині справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Р ішення Василівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2010 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2010 року в частині виселення ОСОБА_4 та надання йому іншого житла скасувати, в цій частині справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.