Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В.,

Мартинюка В. І., Остапчука Д.О.,

розглянувши касаційними скаргами ОСОБА_3, Державного казначейства України, прокуратури Дніпропетровської області, Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного казначейства України, прокуратури Дніпропетровської області, Дніпропетровського міського управління УМВС, треті особи – Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, прокуратура Ленінського району м. Дніпропетровська про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу,

У червні 2007 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до Державного казначейства України, прокуратури Дніпропетровської області, Дніпропетровського міського управління УМВС, в ході розгляду якого уточнивши позовні вимоги, просила відшкодувати 60 000 грн. моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов’язано Державне казначейство України за рахунок коштів державного бюджету виплатити на користь ОСОБА_3 10 000 грн. моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути на її користь 63 988 грн. моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Зазначала, що суди не звернули увагу на те, що розмір моральної шкоди, завданої незаконними притягненням до кримінальної відповідальності та незаконного застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд, відшкодовується державою в розмірі в межах встановлених цивільним законодавством, але не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням вимог розумності та справедливості.

У касаційних скаргах Державне казначейство України, прокуратура Ленінського району м. Дніпропетровська та Дніпропетровське міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просять скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_3, Державного казначейства України, прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська та Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не у повній мірі відповідають вимогам закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 04 травня 2002 року слідчим Ленінського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу.

16 січня 2003 року ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

За результатами розслідування справи, органом досудового слідства неодноразово приймались процесуальні рішення про закриття справи, які неодноразово скасовувались, а справа передавалась на додаткове розслідування. Останньою постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2008 року, постанову заступника прокурора Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2007 року про скасування постанови слідчого від 10 червня 2004 року про закриття кримінальної справи у відношенні ОСОБА_3 скасовано.

З огляду на приписи ст. 1176 ЦК України, статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачка, внаслідок незаконного перебування під слідством та застосування до неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, має право на відшкодування моральної шкоди у порядку передбаченому ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та Положення про його застосування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 року № 106/1131 (z0106-96) .

Враховуючи період її перебування під слідством з 04 травня 2002 року по 01 квітня 2008 року, спричинену шкоду суд визначив у 10 000 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_3, суд виходив з розміру мінімальної заробітної плати за відповідні місяці, протягом яких позивачка перебувала під слідством.

В той же час, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд не врахував, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Про це ж саме йдеться і у п.9 абз.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року (v0004700-95) ( у редакції Постанови ПВСУ від 25.05.2001 року (v0005700-01) ) "Про судову практику у справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди".

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (2857-17) мінімальна заробітна плата з 01 січня 2011 року становить 941 грн.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено 10 січня 2011 року, то при обчисленні розміру моральної шкоди, яку слід відшкодувати на користь позивачки, необхідно враховувати такий розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на нас розгляду справи.

При визначенні розміру моральної шкоди суд вказаних вимог закону не врахував.

Залишаючи без змін зазначене рішення, у порушення ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув і апеляційний суд.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є у відповідності до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_3, Державного казначейства України, прокуратури Дніпропетровської області та Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.