Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді: Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Львівська міська Рада, про демонтаж самочинного будівництва та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання недійсним розпорядження та визнання права власності за касаційними скаргами Залізничної районної адміністрації та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2011 року

Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про демонтаж самочинно здійсненої прибудови розміром 2,40Ч4,05 до житлових будинків АДРЕСА_1 та будинку АДРЕСА_2.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що зведення прибудови, яка є предметом спору, проводилося без відповідного дозволу органу місцевого самоврядування, без отримання дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, без проектної документації, з істотним порушенням будівельних норм

та правил.

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 11 січня 2010 року зобов’язано ОСОБА_3 в термін до 20 лютого 2010 року демонтувати самочинно прибудовану до житлових будинків АДРЕСА_2 і будинку АДРЕСА_1 прибудову розміром 2,40Ч4,05, влаштовану з порушенням п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Згідно акту ЛКП "Богданівка" від 04 березня 2010 року вимоги вказаного розпорядження адміністрації ОСОБА_3 не виконала, прибудову до будинку не демонтувала.

ОСОБА_3, не визнавши позов, звернулася в суд із зустрічним позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, в якому просить визнати за нею право власності на прибудову розміром 2,40Ч4,05 до будинку АДРЕСА_1 та визнати недійсним розпорядження № 3 від 11 січня 2010 року Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради "Про самочинне будівництво громадянки ОСОБА_3".

Свої вимоги позивач ОСОБА_3 мотивувала тим, що є власницею земельної ділянки та буд. АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 1981 року. На момент придбання будинку прибудова 2,40Ч4,05 була споруджена і при укладенні вказаного правочину не було сумніву у законності зведеної прибудови. Попередні власники буд. АДРЕСА_2, до якого примикає вказана прибудова, близько 30 років не мали жодних претензій. З метою узаконення прибудови до органу місцевого самоврядування вона не зверталася. Разом з тим, позивач вважає розпорядження Залізничної районної державної адміністрації незаконним, оскільки прибудова зведена на належній їй земельній ділянці та відповідає будівельно-технічним та іншим нормам, не порушує права власників сусідніх земельних ділянок.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 жовтня 2010 року позовні вимоги Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задоволено. Зобов’язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 демонтувати самочинну прибудову розміром 2,40Ч4,05 до житлових будинків АДРЕСА_1 та буд. АДРЕСА_2. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та на користь Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на прибудову розміром 2,40Ч4,05 до будинку АДРЕСА_1 та визнано недійсним розпорядження № 3 від 11 січня 2010 року Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради "Про самочинне будівництво громадянки ОСОБА_3"

У касаційних скаргах Залізнична районна адміністрації та ОСОБА_6 просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, виходив з того, що самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_3, не порушує права інших осіб, а тому за нею відповідно до вимог ст. 376 ЦК України повинно бути визнано право власності, а в задоволенні позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про демонтаж самочинного будівництва відмовлено.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0606 га та будинку АДРЕСА_1.

Актом ЛКП "Богданівка", технічним паспортом та викопіюванням із поверхневого плану будинку АДРЕСА_1 підтверджено факт самочинної прибудови розміром 2,40Ч4,05 до житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 11 січня 2010 року зобов’язано ОСОБА_3 в термін до 20 лютого 2010 року демонтувати самочинно прибудовану до житлових будинків АДРЕСА_2 і будинку АДРЕСА_1 прибудову розміром 2,40Ч4,05, влаштовану з порушенням п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Відповідно до акту ЛКП "Богданівка" від 4 березня 2010 року вказане розпорядження відповідачем ОСОБА_3 виконано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно

відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єкта містобудування, зобов’язані отримати дозвіл від виконавчого комітету ради.

Проте в силу ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 125 ЗК України право власності чи користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право, та його державної реєстрації.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Апеляційний суд, визнаючи за ОСОБА_3 право власності на самочинно збудоване приміщення, не врахував, що на підставі ст. 376 ЦК України таке право може бути визнане судом за власником земельної ділянки якщо: по-перше, це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, по-друге, якщо будівля відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для житлових будинків і господарських споруд, по-третє, якщо це не порушує права третіх осіб.

Апеляційний суд, усупереч вимогам закону, не встановив такі факти відповідності самочинної будівлі зазначеним нормам і правилам за висновками відповідних органів, компетенції яких нормативними актами віднесено здійснення такого контролю та подання висновків.

Колегія суддів, виходячи із наведеного, дійшла висновку про те, що суд першої інстанції відмовляючи, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та задовольняючи позовні вимоги Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, дійшов вірного висновку про те, що прибудова до житлових будинків зведена без належного дозволу органу місцевого самоврядування, без розробленої і погодженої у встановленому порядку проектної документації, з порушенням будівельних норм.

Суд апеляційної інстанції у порушення зазначених законів, помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Залізничної районної адміністрації та ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2011 року скасувати.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 жовтня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.