Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного комерційного банку "Київ", в особі Святошинської філії, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір’я" про розірвання договору про участь у фонді фінансування будівництва та стягнення боргу за договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 08 квітня 2011 року,

У червні 2009 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до

АКБ "Київ", в особі Святошинської філії, ТОВ "Сузір’я", у якому просив розірвати договір про участь у фонді фінансування будівництва та стягнути суму боргу за цим договором.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року позов задоволено.

Договір, укладений між АКБ "Київ" та ОСОБА_1,. за №13/2008 про участь у фонді фінансування будівництва від 07 лютого 2008 року розірвано. Стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" на користь ОСОБА_1 суму вартості закріплених вимірних одиниць об’єкта інвестування у розмірі 244586,65 грн., 41240,37 грн. інфляційних витрат, 13529,10 грн. – 3% річних від простроченої суми, 46281,34 грн. – відсотки, сплачені ОСОБА_1 установі за користування кредитними коштами з моменту порушення права на дострокове розірвання договору №13/2008 від 07 лютого 2008 року, а також 20000 грн. витрат на правову допомогу, та суму судових витрат у розмірі 1950 грн.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 08 квітня

2011 року скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду від

25 січня 2011 року в частині задоволення позову про стягнення відсотків, сплачених ОСОБА_1 установі за користування кредитними коштами, у розмірі 46281 грн. 34 коп., і 20000 грн. витрат на правову допомогу та ухвалено нове рішення, яким в цій частині позову відмовлено. В решті рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "АКБ "Київ" просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 08 квітня 2011 року в частині стягнення з ПАТ "АКБ "Київ" коштів, що дорівнює загальній вартості закріплених за ОСОБА_1 вимірних одиниць об’єкта інвестування, індексу інфляції та 3% річних і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем умови договору своєчасно виконані не були, відповідальність по поверненню коштів несе ПАТ АКБ "Київ", як управитель Фонду фінансування будівництва, як це передбачено Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) , і як внаслідок підлягають стягненню штрафні санкції за прострочення зобов’язання за договором, які передбачені ст. 625 ЦК України.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з ПАТ "АКБ "Київ" суми вартості закріплених вимірних одиниць об’єкта інвестування, інфляційних витрат, а також 3% річних від простроченої суми, суд апеляційної інстанції виходив з того, в порушення п.9 п.2.1.1 договору управитель не повернув довірителю кошти в сумі, що відповідає вартості сплаченої кількості вимірних одиниць об’єкта інвестування за ціною на день подачі довірителем такої вимоги протягом 30 банківських днів, на підставі чого місцевим судом правомірно було застосовано положення ст. 625 ЦК України, як особливу форму цивільно-правової відповідальності.

Судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між АКБ "Київ" та ОСОБА_1 було укладено договір № 13/2008 про участь у фонді фінансування будівництва, об’єктом інвестування за яким є квартира № 21, загальною площею 44,03 кв.м, що розташована на 4-ому поверсі житлового будинку по вул. Д. Климпуша в м. Ужгороді, загальною вартістю 191222,29 грн., в тому числі ПДВ 31870,38 грн., з запланованою датою введення в експлуатацію – червень 2008 року. Забудовником даного об’єкта інвестування виступило ТОВ "Сузір‘я".

На виконання умов договору позивачем було сплачено повну вартість вищенаведеного об‘єкта інвестування, що підтверджується квитанцією від

27 лютого 2008 року № 6443831 та свідоцтвом про участь у Фонді фінансування будівництва.

Відповідно до додаткової угоди від 28 березня 2008 року до вказаного договору про участь у ФФБ внесено зміни до п. 1.6. такого, за якими запланованою датою введення об’єкта будівництва в експлуатацію визначено вересень 2008 року.

05 лютого 2009 року ОСОБА_1 на адресу управителя – АКБ "Київ" направив заяву, в якій повідомив про відмову від участь у ФФБ та розірвання договору від 07 лютого 2008 року № 13/2008. Окрім того, позивач просив надіслати на його адресу кошти у розмірі 234803,18 грн.

Листом за №06-15/754-1 від 13.03.2009 р. відповідач у поверненні довірителю коштів відмовив, посилаючись на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців, тобто до 09 серпня 2009 року, та заборону розірвання договорів про участь у ФФБ, встановлену Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) .

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про ухвалення нового рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків, сплачених позивачем банку за користування кредитними коштами, та витрат на правову допомогу, та залишення в силі рішення суду першої інстанції щодо розірвання договору про участь у фонду фінансування будівництва, та стягнення з відповідача вартості закріплених вимірних одиниць об’єкта інвестування, інфляційних витрат та 3% річних.

До того ж судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин.

Разом з тим, колегія суддів вважає на необхідне звернути увагу апеляційного суду на те, що останнім при перегляді справи не було враховано положень Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) .

Так, частиною 4 ст. 3 вказаного Закону, в редакції чинній на день прийняття рішення у справі судом першої інстанції, до 01 січня 2013 року встановлено заборону на розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється.

Ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців.

Як убачається із матеріалів справи, за згодою сторін договору датою введення об’єкту будівництва в експлуатацію визначено вересень 2008 року.

Оскільки на момент прийняття рішення судом першої інстанції відповідачем прострочено строк введення об’єкту будівництва в експлуатацію більш ніж на 18 місяців, на позивача не розповсюджується законодавчо встановлена заборона на розірвання фізичними особами договорів результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.

Наведені положення Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) апеляційним судом при перегляді справи враховані не були, проте виявлене порушення не призвело до неправильного вирішення справи, що, у свою чергу, не є підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог не спростовують.

Згідно ст.337 ЦПК суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року

в нескасованій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 08 квітня 2011 року залишити без змін.