Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів Євтушенко О.І., Євграфової Є.П.

Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про вселення,

та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи - Жовтневий ВДВС ДМУЮ, 6-та Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право власності недійсним,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_7 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 квітня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2011 року,

У січні 2008 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що на прилюдних торгах з реалізації нерухомого майна, належного боржнику у виконавчому провадженні ОСОБА_8, ним була придбана 1/4 частина квартири АДРЕСА_1, право власності на яку у подальшому зареєстроване за ним. Разом з тим користуватися майном, що належить йому на праві спільної власності, позивач не має можливості, оскільки відповідачі, що проживають у спірній квартирі, чинять перешкоди. Позивач просив вселити його до спірної квартири, враховуючи те, що він є власником 1\4 частини квартири.

У липні 2008 року відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулись до суду з зустрічним позовом, просили визнати недійсними отримане позивачем ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 1/4 частину спірної квартири, публічні торги з реалізації придбаного позивачем майна, протокол зазначених торгів за № 38 визнати недійсним, а також визнати дії державного виконавця щодо реалізації цього майна неправомірними. В обґрунтування зустрічного позову зазначили, що проведені державним виконавцем публічні торги були незаконними, оскільки останній не мав права накладати арешт на частку у спільній сумісній власності, а також на неї можливо бути звернути стягнення лише після виділу її в натурі.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2009 року зустрічний позов в частині визнання дій державного виконавця неправомірними були виділені у окреме провадження.

Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2011 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7. посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3, про вселення та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити, вселити його в квартиру АДРЕСА_1.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що спірна квартира складається з однієї житлової кімнати площею 14,6 кв.м та допоміжних приміщень, в якій зареєстровані та проживають три повнолітніх жінки, а заселення до них стороннього для них чоловіка – позивача по справі не є можливим, оскільки порушить їхні права.

З висновками судів в частині відмови у задоволенні позову про вселення позивача ОСОБА_3 погодитись не можна з таких підстав.

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 лютого 2000 року спірна квартира АДРЕСА_1 була передана у спільну сумісну власність ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5

ОСОБА_9 засуджений Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська за вчинення кримінального злочину, при цьому за вироком суду до засудженого застосовано додаткова міра покарання конфіскація належного йому майна на користь держави.

Відповідно до ст. 354 ЦК України - до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

18 січня 2005 року на підставі вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська був виданий виконавчий лист № 1-6, та переданий на виконання до Жовтневого ВДВС м.Дніпропетровську.

У межах здійснення виконавчого провадження державним виконавцем було встановлено, що боржнику належить ј частина спірної квартири, та постановою від 19.08.2005 р. на вказану частку накладений арешт, а 23 серпня 2005 року частка квартири описана. 05 липня 2006 року була проведена експертна оцінка арештованого майна, а 20 листопада 2006 року визначена спеціалізована організація, що мала здійснити реалізацію конфіскованого майна - ДАК "Національна мережа аукціонних центрів", - а у подальшому проведені торги, які 14 травня 2007 року завершилися продажем конфіскованого майна ОСОБА_3 за 13.000, 00 гривень.

Судами встановлено, що за результатами прилюдних торгів, проведених 14 травня 2007 pоку, був складений протокол № 38, а також 09 липня 2007 року позивачу нотаріусом видане свідоцтво про право власності на ј частину спірної квартири АДРЕСА_1, придбану ним на прилюдних торгах.

Суд першої інстанції, з висновком, якого погодилась і апеляційна інстанція, прийшов до правильного висновку, що зустрічний позов не ґрунтується на законі і не підлягає задоволенню, тому, що немає підстав для визнання свідоцтва про право власності, яке отримав позивач ОСОБА_3 на підставі акту про прилюдні торги недійсним. За ч.2 ст. 388 ЦК України гарантує особам, які купили майно у порядку встановленому для виконання судових рішень, захист їхніх прав від можливої віндикації.

Спірна квартира перебуває у спільній власності сторін та позивач як її співвласник відповідно до ст. ст. 358, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України вправі порушувати питання про надання йому можливості користування належним йому майном шляхом вселення до квартири.

Відповідно до статті 9 Житлового кодексу Української PCP ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 311 Цивільного кодексу України встановлює, що житло фізичної особи є недоторканним. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Разом з тим, апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 212- 214, 316 ЦПК України не перевірив доводи сторін щодо неможливості проживання позивача в спірній квартирі.

Судами порушені вищевказані норми закону, оскільки власник не може користуватися своєю власністю, не прийняли до уваги діюче законодавство України, відмовивши ОСОБА_3 в задоволенні позову про вселення.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно зі ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 є власником 1\4 частини спірної квартири, він має право користуватися своєю власністю, а судами порушені права позивача щодо користування належним йому майном.

Суд першої та апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернули, не застосували норми матеріального права в повній мірі, зокрема ЦК України (435-15) та ЖК України (5464-10) , порушили норми ЦПК України (1618-15) , а тому постановили неправомірні рішення, які підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення або змінити рішення. Якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З урахуванням наведеного, рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2011 року, підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про вселення, з ухваленням нового рішення про вселення ОСОБА_3 в кв.АДРЕСА_1.

У частині задоволення позовних вимог про визнання свідоцтва про право власності недійсним визнати таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.5. ч.1. ст. 336, ст.ст. 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_7 задовольнити.

рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про вселення скасувати, та в цій частині ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про вселення задовольнити, вселити ОСОБА_3 в кв. АДРЕСА_1.

В решті рішення першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.