6-35975св11 Про припинення договору найму та виселення - 30.11.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Карадазького природного заповідника Національної Академії Наук України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, про припинення договору найму та виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Карадазького природного заповідника НАН України, третя особа – відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, про визнання членами сім‘ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2011 року,

Карадазький природний заповідник НАН України звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що будинок, розташований по АДРЕСА_2 належить державі в особі Національної Академії Наук України і переданий в управління Карадазькому природному заповіднику. За договором найму житла ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1, була надана відомча квартира № 1 у зазначеному будинку. 15 листопада 1993 року наймач ОСОБА_6 уклав договір піднайму № 8 з ОСОБА_4 без згоди найдомавця житла і вселив у зазначену квартиру відповідачів. Оскільки договір найму припинився у зв‘язку зі смертю ОСОБА_6, позивач вважав, що припинив дію й договір піднайму, а тому піднаймачі ОСОБА_4 повинні звільнити займане житло. Просив визнати договір піднайму житлового приміщення від 15 листопада 1993 року № 8 припиненим, виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Карадазького природного заповідника НАН України про визнання членами сім’ї наймача та визнання права користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що були вселені наймачем ОСОБА_6 відповідно до ст. 65 ЖК УРСР, зареєстровані в квартирі в установленому порядку на постійній основі. Зазначали, що згідно з договором найму житла в будинках відомчого житлового фонду від 18 травня 2006 року, що був укладений між відповідачем як наймодавцем, з одного боку, і ОСОБА_6 як наймачем, з іншого боку, останньому, а також членам його родини – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_1 була надана відповідачем у безстрокове користування.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 липня 2011 року в задоволенні позову Карадазького природного заповідника НАН України відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. У зустрічному позові ОСОБА_4 про визнання членом сім‘ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2011 року зазначене судове рішення в частині відмови в позові Карадазького природного заповідника НАН України та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов Карадазького природного заповідника НАН України задоволено. Визнано договір піднайму жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1, укладений 15 листопада 1993 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, припиненим з ІНФОРМАЦІЯ_1. Виселено ОСОБА_4 та члена його сім‘ї ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання права користування квартирою відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що власником будинку АДРЕСА_2 є держава в особі Національної Академії наук України (майно передане в оперативне управління Карадазькому природному заповіднику НАН України, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 5 березня 2008 року (а.с. 6).

У квартирі № 1 зазначеного будинку були зареєстровані ОСОБА_6 – наймач, піднаймач ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Між наймачем ОСОБА_6 та ОСОБА_4 15 листопада 1993 року був укладений договір піднайму, згідно з яким наймач передав у постійне безоплатне користування піднаймачу житлове приміщення в зазначеній квартирі № 1. ОСОБА_4 прописався у зазначеній квартирі 14 січня 1994 року, а ОСОБА_5 – 2 вересня 2003 року. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що після смерті наймача ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 залишився проживати член його сім’ї – ОСОБА_5, який відповідно до ст. 64 ЖК України несе всі обов'язки наймача, у тому числі й з укладеного 15 листопада 1993 року договору піднайму, термін дії якого не визначений. Оскільки ОСОБА_4 не надав суду доказів свого постійного проживання разом з ОСОБА_6, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його вимог про визнання членом сім’ї ОСОБА_6 та визнання за ним права користування житловим приміщенням.

Апеляційний суд, скасовуючи частково зазначене рішення, виходив з того, що ОСОБА_5 вселявся в квартиру відповідно до ст. 92 ЖК України як член сім’ї піднаймача, а не наймача житлової площі ОСОБА_6, з яким не мав родинних стосунків; у спірній квартирі постійно не проживав, спільного господарства з ОСОБА_6 не вів, а тому не може бути визнаний членом сім’ї наймача відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України.

Із наведеними висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 816 ЦК України в договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов’язків щодо користування житлом.

Частиною 2 ст. 824 ЦК України передбачено, що у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Звертаючись до суду із позовом, Карадазький природний заповідник НАН України посилався на наявність між ним та ОСОБА_6 договору найму житла – квартири АДРЕСА_1. Не подавши власного примірнику такого договору, позивач заперечень щодо примірника ОСОБА_6, що був поданий ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не заявляв, дійсності договору не заперечував.

Судом встановлено, що згідно із зазначеним договором від 18 травня 2006 року між власником будинку – НАН України в особі керівника Карадазького природного заповідника і ОСОБА_6 останньому та члену його сім’ї ОСОБА_5 у безстрокове користування було надано житло за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 51-52).

Підстави вселення ОСОБА_5 невідомі, документи, на підставі яких він був зареєстрований у зазначеної квартирі, знищені. Доказів проживання ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 на умовах договору піднайму Карадазьким природним заповідником НАН України надано не було.

Приймаючи записи в трудовій книжці про працевлаштування ОСОБА_5 як підтвердження того, що він не проживав з ОСОБА_6, апеляційний суд не врахував, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника та не містить інформації про місце проживання (перебування) працівника.

Отже, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, дійшов помилкового висновку про вселення ОСОБА_5 в квартиру наймача ОСОБА_6 на умовах піднайму та відсутності підстав для визнання ОСОБА_5 членом сім’ї наймача.

Крім того, не звернув уваги на те, що позов Карадазьким природним заповідником НАН України заявлений на підставі ст. ст. 91, 94, 99 ЖК України, які не регулюють питання виселення без надання іншого жилого приміщення. Указане питання регулюється ст. 116 ЖК України.

До того ж Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов’язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров’я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Отже, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону, не навів достатніх мотивів, за якими вважав висновок місцевого суду неправильним.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2011 року скасувати, рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 липня 2011 року – залишити в силі.