Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л.,

Мартинюка В.І.,

Мостової Г.І.,

Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства "Полтавський хлібокомбінат" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 –ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2011 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом.

Рішенням Октябирського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2011 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ВАТ "Полтавський хліб" на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в розмірі 6 645 грн. 92 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати під час звільнення у сумі 26 375 грн. 36 коп., компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати у розмірі 16 грн. 87 коп. та 1 200 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього 34 238 грн. 15 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2011 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2011 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено, що між сторонами укладено трудову угоду від 1 січня 2010 року, відповідно до п.п.1.1.,2.1. якого замовник ВАТ "Полтавський хлібокомбінат" доручає, а виконавець ОСОБА_4 бере на себе зобов’язання виконання промоутерських робіт з 1 січня 2010 року по 30 червня 2010 року, за виконану роботу замовник оплачує виконавцю 2 648 грн. щомісяця згідно акту виконаних робіт. Актів виконаних робіт позивачем не було надано.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на своєчасне отримання заробітної плати, а також проведення розрахунку. Остання виплата заробітної плати здійснена за березень 2010 року, а тому суд вважав, що заборгованість по заробітній платі становить за: квітень – 2 648 грн.; травень 2 648 грн.; червень – 1 349 грн., всього 6 645 грн. 92 коп. Крім цього, суд вказав, що позивач має право на стягнення з відповідача на підставі ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати за 254 дні, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати з урахуванням індексу інфляції. Щодо стягнення моральної, то суд виходив з положень ст. 237-1 КЗпП України, та вважав, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків позивача, при цьому визначив моральну шкоду в розмірі 1 200 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про те чи працював позивач за трудовим договором чи виконував роботу за цивільно-правовим договором, правомірно врахував, що визначальними для трудового договору є те, що особа зобов’язується виконати роботу визначену угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки позивачем не було надано відповідачу актів виконаних робіт, як це передбачено умовами трудової угоди; докази які б підтвердили ту обставину, що позивач підлягав внутрішньому трудовому розпорядку на підприємстві відсутні, і як наслідок дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись п.1.1. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 –ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2011 року відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.