6-21404св11 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 30.11.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, прокуратура Комінтернівського району м. Харкова, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2011 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2011 року,

У червні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 травня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір позики грошей на суму 101 тис. грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 20 тис. доларів США, зі строком повернення 21 листопада 2008 року, за яким він передав відповідачці вказану суму. У забезпечення виконання умов договору цього ж дня укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. 8 серпня 2008 року сторони погодили внесення змін до договору іпотеки у розмірі 315 250 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 65 тис. доларів США. 17 серпня 2008 року в доповнення до договору іпотеки про внесення змін згідно розписки ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 75 тис. грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 15 тис. доларів США. Відповідачка зобов’язань за договором позики і за розпискою не виконала, кошти не повернула. Станом на 5 червня 2010 року борг відповідачки становить 633 600 грн. У зв’язку із чим, на підставі ст. 1049 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про іпотеку", позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, дозволивши йому реалізувати квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення позики.

ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, пред’явила зустрічний позов, в якому просила визнати договір іпотеки та зміни до нього недійсними, мотивуючи тим, що даний договір порушує права дітей та укладений без дозволу органу опіки та піклування; також просить визнати право власності за ОСОБА_5 та за ОСОБА_6 по 1/3 частки у зазначеній квартирі.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено: звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, дозволивши ОСОБА_3 реалізувати вказану квартиру. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції змінено в частині позовних вимог ОСОБА_3, а саме: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики зі змінами у розмірі 517 751 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 65 тис. доларів США, звернуто стягнення на вищевказану квартиру шляхом її продажу ОСОБА_3 будь-якій особі. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не виконані зобов’язання за договором позики та згідно п. 5 договори іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, за рішенням суду, в разі невиконання зобов’язань в повному обсязі або частково у встановлений строк. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд зазначив, що договір іпотеки не є договором відчуження нерухомого майна, де проживають і зареєстровані неповнолітні діти, а тому на його укладення не потрібна згода органу опіки та піклування.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, однак, змінив рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3, при цьому зазначив, що звернення стягнення на квартиру здійснюється в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики грошей зі змінами у розмірі 517 751 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 65 тис. доларів США.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 21 травня 2008 року ОСОБА_3 згідно договору позики, посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, передав ОСОБА_4 101 тис. грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 20 тис. доларів США.

У забезпечення виконання умов договору позики 21 травня 2008 року між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_4, яка діяла від свого імені та в інтересах ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (іпотекодавці, вони ж майнові поручителі), укладено договір іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності.

8 серпня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внесли зміни до договору іпотеки, за яким остання зобов’язалася повернути іпотекодержателю позику у розмірі 315 250 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 65 тис. доларів США. Зобов’язань за договором позики та змін до договору іпотеки в частині визначення суми відповідачка не виконала. У зв’язку із чим ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Проте, у порушення вимог ст. 32 ЦПК України, суди не вирішували питання про залучення до участі у справі ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були майновими поручителями за договором іпотеки.

Крім того, згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, прав користування якими мають діти, вимагається попередня згода органу опіки і піклування.

Однак суди як першої, так і апеляційної інстанцій не встановили: чи мали ОСОБА_5, 2004 року народження, та ОСОБА_6, 1995 року народження, майнові права щодо забезпеченої договором іпотеки квартири та чи була отримана попередня згода органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Кодексу; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Договором іпотеки від 21 травня 2008 року узгоджено сторонами конкретну вартість предмета іпотеки в національній валюті.

Проте суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, та апеляційний суд, змінюючи частково рішення, у повній мірі не врахували положення ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", умови договору іпотеки (п. 1.3) щодо визначення вартості предмета іпотеки та не зазначили в резолютивній частині рішення вимоги, передбачені вказаним Законом (898-15) (початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації та ін.).

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.