Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем’яносова М.В., Коротуна В.М.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – відділ державної виконавчої служби Богодухівського районного управління юстиції, про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 12 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2011 року,

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа – відділ державної виконавчої служби Богодухівського районного управління юстиції, про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, посилаючись на те, що вона з ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дочку ОСОБА_6

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 28 серпня 2002 року з відповідача на її користь на утримання неповнолітньої дочки стягнуто аліменти в розмірі ј частки усіх видів його заробітку (доходу). Однак ОСОБА_5 аліменти сплачував нерегулярно та не в повній сумі, у зв’язку з чим за період з 01 серпня 2002 року до 01 березня 2007 року заборгованість по аліментам складає – 2 525грн.72коп, а з 01 березня 2007 року до 01 травня 2007 року становить – 283 грн.

Неодноразово уточнюючи та доповнюючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача на свою користь на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 6 428 грн. 80 коп.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 12 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції виходи в з того, що державним виконавцем не було вказано строк погашення заборгованості зі сплати аліментів тому й підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ст. ст. 7,8 СК України до цих правовідносин підлягають застосуванню норми глави 19 ЦК України (435-15) щодо позовної давності, зокрема ст. 258 ЦК України. Починаючи з 01 грудня 2009 року ОСОБА_5 систематично кожного місяця платить аліменти у визначеному йому рішенням суду розмірі і з цього часу, тобто більше року заборгованості по сплаті аліментів у нього не виникало.

Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно зі ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

За змістом зазначених норм закону при визначенні розміру неустойки (пені) слід виходити із того, що пеня може нараховуватися тільки на ту суму заборгованості, яка виникла після 1 січня 2004 року, дати прийняття діючого Сімейного кодексу України (2947-14) .

При ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував, що аліменти призначаються та повинні сплачуватися щомісяця, неустойка нараховується на щомісячну заборгованість від суми несплачених аліментів за кожен день за весь час прострочення по день добровільного погашення боргу або на момент стягнення й встановивши, що відповідач з 01 січня 2004 року до 01 січня 2010 року має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 1 845 грн. 38 коп. не провів розрахунку неустойки (пені), яка утворилася.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін застосував норму ст. 258 ЦК України до спірних правовідносин, не врахувававши, що згідно із ч. 1 ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 цього Кодексу, а відтак на правовідносини, які регулюються ст. 196 СК України, не поширюється дія норм ЦК України (435-15) про позовну давність.

Оскільки порушення норм процессуального права судами обох інстанцій унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи згідно з п. 2 ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 12 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.