Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім БМС" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року по справі № 808/6949/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім БМС" до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У жовтні 2014 року ТОВ "Торговий дім БМС" звернулось до суду з позовною заявою до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2014 року № 0010171502, яким позивачу нараховано штраф в сумі 10405,44 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.11.2014 року позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-24488/10/0570 від 06.10.2011 року розстрочено виконання постанови від 29.11.2010 року на три роки (тридцять шість місяців) з дня набрання даної ухвали законної сили, встановлено суму платежів за перший місяць 46359,69 грн. та наступні 35 місяців по 46401,60 грн.

На виконання ухвали суду позивач сплачував податок на прибуток підприємств платіжними дорученнями із зазначенням призначення платежу і відповідно до графіків погашення заборгованості, що встановлені судовим рішеннями про розстрочення податкового боргу від 06.10.2011 року.

На підставі наказу від 10.07.2014 року № 1506 відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань своєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток з урахуванням ухвали про розстрочення заборгованості від 06.10.2011 року за період з 25.06.2010 року по 03.07.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем терміну сплати визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток, визначених п.57.1 п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України.

За наслідками перевірки складено акт від 15.07.2014 року № 1478/05-81-15-02-08-1/33393422.

На підставі акту від 15.07.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010171502 від 21.07.2014 року, яким відповідно до ст. 126 ПК України позивачу нараховано штраф в сумі 10405,44 грн. за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пунктів 100.1, 100.2, 100.4 статті 100 Податкового кодексу України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Відповідно до пункту 100.13 статті 100 Податкового кодексу України порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно пункту 2.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 574 (z1853-13) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 року за № 1853/24385 (z1853-13) , розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком: Міністерство доходів і зборів України - без обмежень суми; головні управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників - на суму не більше 3 млн. гривень; державні податкові інспекції, спеціалізовані державні податкові інспекції - на суму не більше 300 тис. гривень.

Згідно із пунктом 3.2 названого Порядку, за результатами розгляду керівник (заступник керівника) органу доходів і зборів протягом 30 календарних днів з дати подання заяви: приймає рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), яке оформляється на бланку відповідного органу доходів і зборів (додаток 2); відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) у письмовій формі за відсутності підстав, наведених у пункті 3.1 цього розділу, та при недотриманні обов'язкових вимог, визначених цим Порядком.

Враховуючи вимоги вищенаведених норм, колегія суддів касаційної інстанції вважає цілком об'єктивним висновок апеляційного суду про те, що з аналізу статті 100 Податкового кодексу України та положень Порядку випливає беззаперечний висновок, що розстрочення чи відстрочення податкового боргу платника податків є правом контролюючого органу, а не його обов'язком.

Крім того, розмежовано повноваження органів доходів і зборів при вирішенні питання про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, які звертаються із відповідними заявами.

Відповідно до п. 14.1.175 ч. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення.

Отже, з огляду на вимоги наведених норм та встановлені обставини, правильним є їх висновок про обґрунтованість нарахування позивачу штрафних санкцій у зв'язку з порушенням граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім БМС" відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року по справі № 808/6949/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.