Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 березня 2011 року,

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що їй на праві власності належить 52/100 частин будинку АДРЕСА_1, а відповідачці належить 48/100 частин будинку. Указана будівля розташована на земельній ділянці площею 465 кв м. Межі користування земельною ділянкою між співвласниками визначені у 1968 році. Вважає, що порядок користування земельною ділянкою, який існує, є таким, що порушує її права, оскільки змінилися частки співвласників у будинку, належна їй частка перевищує частку ОСОБА_2 Просила задовольнити позов та визначити порядок користування земельною ділянкою виходячи із часток сторін у праві співвласності на будинок.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 березня 2011 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили із того, що оскільки позивачка заперечувала проти визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками виходячи з нових часток у праві власності, а наполягала на збереженні поділу первісних часток у будинку та порядку користування земельною ділянкою, який склався з 1968 року, то правові підстави для задоволення позову відсутні.

Однак з висновками судів погодитися не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 й ОСОБА_2 є співвласниками будинку АДРЕСА_1, яким належить відповідно 52/100 та 48/100 частин будинку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 25 липня 1968 року між попередніми власниками цього будинку був проведений реальний поділ будинку з визначенням часток у праві власності, які складали по 1/2 частині.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної ради у м. Херсоні від 20 лютого 1976 року частки у будинку співвласників було змінено відповідно на 52/100 та 48/100 частин у зв’язку з прибудовою господарських споруд.

Між співвласниками виник спір щодо володіння та користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Згідно ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У зв’язку з тим, що частки у будинку співвласників було змінено відповідно на 52/100 та 48/100 частин у зв’язку з прибудовою господарських споруд, суд не врахував роз’яснень абзацу 2 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

У порушення вимог ст. 212- 214 ЦПК України суд вищевказаним обставинам відповідної оцінки не надав, належним чином не перевірив доводів позивача щодо того, що порядок користування земельною ділянкою, який визначений ще в 1968 році між попередніми власниками, використовувати через добудови та знесення господарських споруд вже неможливо.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суди фактично спір по суті не вирішили.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 березня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.