Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Хопти С.Ф.

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна", публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" про поділ сумісно набутого майна за касаційною скаргою ОСОБА_5, діючого по довіреності в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року та рішення апеляційного суду міста Севастополя від 3 березня 2011 року,

У липні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, вимоги по якому уточнила в ході судового розгляду, посилаючись на те, що з червня 2004 року вона проживала однією сім’єю з відповідачем, у 2005 році вони купили трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім’я відповідача. У зв’язку з викладеним просила визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаної квартири, зобов’язати бюро технічної інвентаризації у м. Севастополі зареєструвати її право власності на Ѕ частину цієї квартири та зобов’язати ОСОБА_4 передати їй дублікат ключів від квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду міста Севастополя від 3 березня 2011 року вказане рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року скасовано, ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про поділ сумісно набутого майна задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 0,097 частки квартири АДРЕСА_1.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, діючий по довіреності в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину спірної квартири.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 придбана за кредитні кошти, які не є сумісно нажитими з позивачкою, в період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах кредит банку не виплачений, тому підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину спірної кватири не має.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи за ОСОБА_3 право на 0,097 частки спірної квартири, апеляційний суд виходив з того, що в період перебування у фактичних шлюбних відносинах сторони внесли в банк тільки 3 451 доларів США 02 центів, зі спільних коштів заплатили за квартиру 7 775 доларів США, тому частка ОСОБА_3 у вартості спірної квартири становить 5 613 доларів США, що відповідає вартості 0,097 частин квартири.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 10 жовтня 2006 року встановлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_3 з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з червня 2004 року по червень 2006 року (а.с.92). Зазначену обставину відповідач не заперечує.

Судами встановлено, що 20 грудня 2005 року ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу за реєстровим № 7117 (а.с.6).

Згідно п. 3 цього договору продаж зазначеної квартири за домовленістю сторін провадиться за 291 765 грн. та покупець купує квартиру в тому числі і за кошти, одержані за кредитним договором № 372-20/12/05 від 20 грудня 2005 року, укладеним між покупцем та ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит".

20 грудня 2005 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 372-20/12/05, згідно якого банк надав позивальнику грошові кошти у сумі 50 тис. доларів США зі сплатою по ставці 12,5 процентів річних (а.с.19).

Курс долара США станом на 20 грудня 2005 року був 5.05 грн., тобто сума кредиту склала 252 500 грн. (а.с.278, 279).

Того ж дня між ОСОБА_4 та Банком "Фінанси та Кредит" був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_4 передав банку в іпотеку вищезгадану квартиру (а.с.45).

20 грудня 2005 року між Банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 372-20/12/2005-П-2, згідно якого ОСОБА_3 поручилася за виконання ОСОБА_4 зобов’язань по вищезгаданому кредитному договору (а.с.48). Тобто ОСОБА_3 виступала тільки як поручитель, питання про відсутність її згоди на укладення договору іпотеки спірної квартири не порушувала та згоди на купівлю квартири як особа, яка перебуває у фактичних шлюбних стосунках не ставила.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Доказів, які спростовували б презумпцію спільності майна та доводили існування обставин, передбачених ст. 57 СК України, відповідач не надав.

Як роз’яснено у п. 23, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК).

3 жовтня 2008 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 звернулася у банк із заявою про покладення на неї зобов’язань по Ѕ частині кредитного договору (а.с. 258).

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, визнчений ним порядок поділу спірної квартири не відповідає вищенаведеним нормам матеріального права.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції не навів мотивів, з яких не врахував борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сімЙ’ї.

Крім того суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 були заявлені також вимоги про зобов’язання бюро технічної інвентаризації у м. Севастополі зареєструвати її право власності на частину квартири та зобов’язання ОСОБА_4 передати їй дублікат ключів від квартири.

У задоволенні таких вимог рішенням суду першої інстанції було відмовлено, а суд апеляційної інстанції, скасувавши таке, зазначені позовні вимоги ОСОБА_3 не вирішив.

Керуючись ст.ст. 333, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, діючого по довіреності в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 червня 2007 року та рішення апеляційного суду міста Севастополя від 3 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.