6-39690св13 Про захист прав споживача та стягнення коштів - 13.11.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Грандфінресурс" про захист прав споживача та стягнення коштів за касаційною скаргою приватного підприємства "Грандфінресурс" на рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 3 квітня 2012 року вона уклала угоду з приватним підприємством "Грандфінресурс" (далі - ПП "Грандфінресурс") про надання послуг з метою отримання грошової позики у розмірі 50 тис. грн на умовах діяльності програми "Альянс Україна", за якою сплатила вступний внесок у розмірі 2 тис. грн та щомісячні платежі в розмірі 4 тис. 504 грн. Вважала, що діяльність ПП "Грандфінресурс" містить ознаки пірамідальної схеми і вводить споживачів в оману, укладений правочин здійснений відповідачем з використанням нечесної підприємницької практики і відповідно до ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" є недійсним (нікчемним), тому просила стягнути з відповідача на її користь 6 504 грн сплачених нею коштів за нікчемним правочином.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПП "Грандфінресурс" на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 6 054 грн. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПП "Грандфінресурс", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту свого права, оскільки укладений між сторонами договір може бути визнаний за певних обставин недійсним лише судовим рішенням, у той час як законом його недійсність прямо не передбачена, тому він не є в силу закону нікчемним, а значить й відповідні наслідки застосовані бути не можуть.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того що діяльність відповідача по своїй суті є пірамідальною схемою, на час укладення угоди фактично ввела позивачку як споживача в оману, тому спірний договір є нікчемним (його недійсність встановлена законом) і до нього слід застосувати наслідки недійсності правочин, передбачені ст. 216 ЦК України.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 3 квітня 2012 року ОСОБА_3 уклала угоду з ПП "Грандфінресурс" про надання послуг з метою отримання грошової позики у розмірі 50 тис. грн на умовах діяльності програми "Альянс Україна", за якою сплатила вступний внесок у розмірі 2 тис. грн та щомісячні платежі в розмірі 4 тис. 504 грн.

Згідно з додатком № 2 до зазначеного договору товаром за вказаним договором є обґєкти нерухомості, земельні ділянки, транспортні засоби, інші товари вітчизняного та іноземного виробництва (окрім харчових товарів), які не вилучені із цивільного обороту, або не обмежені в обороті, згідно вимог чинного законодавства.

Статтею 1 договору передбачено, що відповідач зобовґязується надати систему послуг, зокрема формує групу учасників та оформлює учасника програми у відповідну групу, організовує та проводить асигнаційні заходи щодо надання дозволу на отримання товару учаснику програми, здійснює оплату товару в інтересах учасника, організовує та проводить процедуру з передачі товару учаснику програми у власність.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Аналіз п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави для висновку, що поняття "пірамідальна схема" у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином для кваліфікації "пірамідальної схеми" необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як "пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-40цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

При цьому у ст. 4 договору, укладеного між сторонами, зазначено, що учасник програми своїм підписом засвідчує, що отримав усі пояснення від представника адміністратора, уважно прочитав та зрозумів всі положення цього договору та додатків до нього.

За умовами вказаного договору позивач щомісячно сплачує внески за товар, який передається йому після одержання дозволу на його отримання, відтак, споживач в рамках укладеного договору сплачує за товар, а не за можливість його отримання (ст. ст. 1, 2 договору, ст. ст. 4, 5 додатку № 2).

Законом України від 2 червня 2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (3462-17) (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено її п. 111, яким до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

У порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не перевірив, фактичних обставин справи не з'ясував, не послався у рішенні на обставини і докази, які спростовують доводи відповідача. При цьому не врахував, що укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови, за яких такий товар може бути одержаний та прийшли до передчасного висновку про наявність обману та ознак "пірамідальної схеми" у діях ПП "Грандфінресурс" під час укладення договору, оскільки це не узгоджується з положеннями п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з нормами Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) .

Прохання касаційної скарги про залишення рішення суду першої інстанції без змін, не може бути задоволено, оскільки районний суд у порушення вимог ст. 16 ЦК України виходив із того, що позивачка обрала неправильний спосіб судового захисту, а апеляційний суд на вказане уваги не звернув.

Отже, оскільки апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ