6-2226св11 Про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок невиконання умов попереднього договору - 23.11.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, просив стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сплачену ним подвійну суму відповідачам у розмірі 20 400 грн., витрати на проведення ремонту та сплачені комунальні послуги – 15 800 грн., а також моральну шкоду – 10 000 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18 липня 2005 року він уклав із відповідачами попередній договір, за умовами якого вони зобов'язалися продати йому квартиру АДРЕСА_1 за 150 450 грн. При цьому він передав відповідачам 10 200 грн., а вони зобов'язалися до 20 вересня 2005 року передати йому квартиру та знятися з реєстрації.

Після укладення попереднього договору сторони усно домовилися, що він буде проводити ремонт у квартирі. Вартість проведених ним у квартирі ремонтних робіт та придбаних будівельних матеріалів становить 9 400 грн.

З 15 серпня 2005 року він разом із дружиною та онукою стали проживати у квартирі. За час проживання у квартирі він неодноразово нагадував відповідачам про порушення умов попереднього договору. Проте відповідачі умов попереднього договору не виконали.

рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача аванс у розмірі 10 200 грн., моральну шкоду - 3 000 грн. та судові витрати. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача моральної шкоди скасовано. У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно із умовами попереднього договору сплачена позивачем відповідачам сума – 10 200 грн. є авансом, а оскільки відповідачі не є власниками квартири, то договір є нікчемним. Із такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції. Моральну шкоду у розмірі 3 000 грн. суд стягнув на користь позивача на підставі ст. 1167 ЦК України.

Водночас, суд не взяв до уваги, що нікчемний правочин не породжує будь-яких прав та обов’язків, а сторони такого правочину не зобов’язані виконувати його умов.

Відмовляючи у стягненні на користь позивача, понесених ним коштів на проведений ремонт квартири, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог у цій частині.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у позові в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до чинного цивільного законодавства у договірних відносинах не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Проте повністю погодитися з висновками судів не можна з таких підстав.

Статтями 526, 610, 611 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Судом встановлено, що 18 липня 2005 року між сторонами було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу, за умовами якого сторони зобов?язалися до 20 вересня 2005 року укласти договір купівлі-продажу квартири № 267, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно до змісту попереднього договору квартира належить відповідачам на праві приватної власності.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу і способом забезпечення виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідно до умов попереднього договору від 18 липня 2005 року, ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_4, ОСОБА_5 аванс у розмірі 10 200 грн.

У ч. 2 ст. 570 ЦК України встановлено презумпцію авансу, якщо в правочині не визначено, що така сума є завдатком.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. У разі видачі авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків.

Не можна погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами попередній договір від 18 липня 2005 року є нікчемним правочином з тих підстав, що відповідачі не є власниками квартири.

Згідно із ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З огляду на положення глави 16 ЦК України (435-15) укладений між сторонами правочин є оспорюваний. Оскільки його недійсність не встановлена рішенням суду, висновки судів про необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача авансу у розмірі 10 200 грн. є обґрунтованими та грунтуються на вимогах закону.

Доводи касаційної скарги про незастосування судами п.4.1. попереднього договору, відповідно до якого у випадках, якщо внаслідок ухилення (прострочення) однієї із сторін друга сторона втратила інтерес щодо укладення основного договору, вона відповідно до ст. 571 ЦК України може відмовитися від укладення основного договору і вимагати відшкодування збитків, тобто якщо "Сторона один" ( ОСОБА_5 та ОСОБА_4) без поважних на то причин відмовляється згідно цього договору укласти за обумовлені гроші та в обумовлений строк укласти договір купівлі-продажу вищевказаної квартири вона повинна відшкодувати "Стороні два" ( ОСОБА_3) сплачену їй суму на момент укладення цього договору в подвійному розмірі. Якщо "Сторона два" без поважних на то причин відмовляється укласти та підписати в обумовлений строк та за обумовлені гроші вищевказану квартиру, сплачені нею гроші "Стороні один" на момент укладення цього договору не повертаються, є необґрунтованими, оскільки судами встановлено про сплату позивачем відповідачам авансу. У цьому випадку відсутні передбачені законом підстави для стягнення із відповідача на користь позивача авансу у подвійному розмірі.

Відповідно до п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п.3.1. попереднього договору від 18 липня 2005 року сторона, яка необґрунтовано, без поважних причин ухиляється від укладення договору купівлі-продажу (основного договору) квартири АДРЕСА_1 повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, та моральну шкоду. Друга сторона має право звернутися з вимогою, про спонукання до укладення договору, та про відшкодування моральної шкоди та збитків, завданих простроченням укладення основного договору.

Судами встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини, основний договір не укладено з вини відповідачів.

Відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції на підставі ст. 1167 ЦК України, яка регулює її відшкодування у позадоговірних зобов?язаннях, є помилковим, зазначені норми закону на спірні відносини не поширюються.

У правовідносинах, які виникли між сторонами, з урахуванням змісту попереднього договору, моральна шкода підлягає відшкодуванню на підставі п. 4 ст. 611 ЦК України.

Окільки судами обставини справи встановлено повно й правильно, але застосовано закон, який не поширюються на відносини, які виникли між сторонами, ухвалені у справі рішення в частині відшкодування на користь позивача моральної шкоди підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову та стягнення із кожного відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі по 1 500 грн.

Судові рішення в частині відмови у позові про відшкодування понесених позивачем витрат на ремонт квартири та придбанні будівельні матеріали є законними та обґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове.