Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 – про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_8, подану в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 04 липня 2011 року,

В серпні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищезазначеним позовом та просили визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового АДРЕСА_1, укладений на підставі довіреності, виданої ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_5 та посвідченої 14 грудня 2004 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 12 листопада 2005 року, використовуючи зазначену довіреність без відома та згоди позивачів, ОСОБА_10 уклала договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві власності.

Вважаючи, що договір купівлі-продажу будинку є недійсним, оскільки при його посвідченні не були додержані вимоги закону та він не відповідає їхній внутрішній волі, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили задовольнити позов та визнати нікчемним договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового АДРЕСА_1.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 04 липня 2011 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_11, яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачами не доведено обставин зловмисної перевищення представником своїх повноважень, наданих їй довіреністю, а тому правові підстави для визнання недійсними оспорюваного договору купівлі-продажу Ѕ частини житлового АДРЕСА_1 відсутні.

Однак повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Нормами статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє.

Однак, повноваження, надані представнику на підставі довіреності, повинні виконуватися у відповідності до змісту цієї довіреності та у її межах.

Відповідно до ч.1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Судом встановлено, що 14 грудня 2004 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчено довіреність, якою уповноважено ОСОБА_5 від імені ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підготувати документи для продажу та продати належну останнім частину житлового будинку разом з господарськими будівлями та земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1

Цією довіреністю ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не уповноважували ОСОБА_5 укладати від їх імені будь-які правочини щодо іншого належного їм майна.

12 листопада 2005 року ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 14 грудня 2004 року уклала в інтересах довірителів договір купівлі-продажу належного позивачам житлового будинку разом з господарськими будівлями та земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1, за яким продала зазначений житловий будинок своїй матері ОСОБА_6 за 23 868 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Проте, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд першої інстанції не з’ясував, чи дотримані відповідачем при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу вимоги ст. 241 ЦК України і не дав належної оцінки доводам позивачів про те, що згідно з довіреністю ОСОБА_5 мала підготувати документи для продажу та продати належну позивачам домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, а не частину домоволодіння під номером 36/35 за цією адресою. При цьому, судом не з’ясовано, чи дійсно при видачі вищезазначеної довіреності волевиявлення довірителів було спрямоване на відчуження домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 чи взагалі знаходиться за цією адресою будь-яке домоволодіння, чи належить воно позивачам та чи мали вони право на відчуження цього нерухомого майна.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Пред’являючи позов про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу будинку нікчемним з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України, позивачі не зазначили, в чому конкретно виявилося порушення правочином публічного порядку. У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд першої інстанції не уточнив підстави позову, не з’ясував, які правовідносини сторін випливають із викладених у позовній заяві обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалене судом першої інстанції рішення, не виконав вимог ст. 303 ЦПК України, не звернув уваги на зазначені порушення закону та не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги позивачів.

Посилаючись в оскаржуваній ухвалі на те, що розбіжності щодо адреси спірного домоволодіння в договорі купівлі-продажу від 12.11.2005 року та довіреності від 14.12.2004 року на ім’я ОСОБА_5 є опискою, суд апеляційної інстанції не зазначив, в якому саме документі допущена описка та не з’ясував, чому така описка не була виправлена нотаріусом відповідно до вимог п.23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 (z0283-04) .

Оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_8, подану в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 04 липня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.