Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів Євтушенко О.І., Журавель В.І.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління МНС України в Житомирській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2011 року,

У липні 2010 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління МНС України в Житомирській області про скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди заподіяної незаконним звільненням.

Посилався на те, що з 11 листопада 2005 року працював на посаді начальника 49-ї пожежної частини в м. Коростень. 8 жовтня 2009 року був звільнений з роботи за п.2 ст. 40 КЗпПУ через виявлену невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Позивач зазначав, що наказ видано з метою навмисного усунення його з займаної посади, через упереджене ставлення до нього керівного складу відповідача. Позивач має відповідний рівень освіти, визначені посадою обов’язки виконує добросовісно, навчався на курсах підвищення кваліфікації.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково, поновлено строк звернення до суду з даним позовом, поновлено ОСОБА_3 на посаду начальника 49 професійної пожежної частини м. Коростень. Стягнуто з відповідача на користь позивача – 16244,13 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2500 гривень моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави судові витрати.

Додатковим рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 лютого 2011 року задоволено позов ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства з надзвичайних ситуацій України в Житомирській області, скасовано наказ №168 від 08 жовтня 2009 року про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади – як незаконний. В задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди – відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2011 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позову до Головного управління МНС України в Житомирській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди.

У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 11 листопада 2005 року за наказом №120/с працював на посаді начальника 49-ї професійної пожежної частини в м. Коростень. Наказом №168/с від 8 жовтня 2009 року начальника Головного управління МНС в Житомирській області, позивач був звільнений з займаної посади, на підставі п.2 ст. 40 КЗпПУ через виявлену невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Звільнення позивача було проведено без погодження з комітетом профспілки управління МНС, відповідно до вимог ч.1 п.1 ст. 43-1 КЗПП України.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з посади начальника 49 професійної пожежної частини м. Коростеня 08 жовтня 2009 року через виявлену невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації не відповідає вимогам закону, оскільки факти виявлених в 2008-2009 роках недоліків в роботі ППЧ-49, як підтвердження непридатності позивача до виконуваної роботи, на що посилається відповідач, як на підставу звільнення, не можуть бути підставою для звільнення позивача за п.2 ст. 40 КЗпПУ.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем змінено підставу звільнення позивача відповідно до наказу по особовому складу №113 від 12 квітня 2011 року, яким частково змінено абзаци та викладено в такій редакції: 08 жовтня 2009 року звільнити позивача ОСОБА_3, начальника 49-ї професійної пожежної частини, м. Коростень, за роботи за п.3 ст. 40 КЗпПУ (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку),.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитися .

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог п.2 ст. 40 КЗпП України трудових договір, укладений з працівником на невизначений термін, може бути розірвано власником у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді, або виконуваній роботі, через недостатність кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи.

Якщо працівник внаслідок недостатньої кваліфікації не може виконувати доручену йому роботу, адміністрація повинна вжити заходів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу з урахуванням його кваліфікації.

Судом першої інстанції повно і об’єктивно з’ясовані дійсні обставини по справі, встановлено, що позивач має відповідний рівень освіти, визначені посадою обов’язки виконує з 2005 року, навчався на курсах підвищення кваліфікації, а відповідач не надав суду достовірних доказів того, що внаслідок недостатньої кваліфікації позивач неналежно виконував покладені на нього трудовим договором обов’язки чи допускав будь-які порушення. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач звільнений з займаної посади з порушенням трудового законодавства, а тому його позовні вимоги ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню частково, позивач підлягає поновленню на роботі на раніше займаній посаді, необхідно стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, скасовано наказ про звільнення позивача.

Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем 12 квітня 2011 року змінено наказ про звільнення позивача, а саме змінені підстави звільнення, позивач звільнений за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків покладених на нього трудовим договором.

В порушення ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції. Апеляційним судом не встановлено порушень, допущених судом першої інстанції при постановлені рішення.

В основу рішення апеляційним судом покладено наказ відповідача про зміну причин звільнення позивача з займаної посади, що не було предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки наказ про зміну причин звільнення позивача виданий відповідачем через 6 місяців після постановленого рішення судом першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив процесуальні норми права, що призвело до неправильного вирішення ним справи та помилкового скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого згідно із законом, а тому відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, ст. 339, 344 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2011 року скасувати, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2010 року та додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 4 лютого 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.