Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів: Журавель В.І., Завгородньої І.М.,

Є.П. Євграфова, О.М. Ситнік,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" про застосування наслідків нікчемних правочинів і стягнення грошових коштів та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2011 року, -

ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив застосувати наслідки нікчемності правочину і стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 20 004 грн., внесені у банк, як депозит, 2 662,79 грн. несплачених відсотків, 3 474,40 грн. компенсаційних виплат відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, 4966 грн. 30 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивував тим, що у 2005 році уклав з відповідачем два депозитних договори на загальну суму 20 000 грн.

По закінченню строку їх дії, звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, проте відповідач відмовив, посилаючись на дострокове розірвання обох договорів. Свої екземпляри депозитних договорів позивач втратив, а надані банком договори він не підписував, отже, за відсутності письмових договорів, вважає укладені ним угоди нікчемними відповідно до ст. 1059 ЦК України.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2011 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Стягнуто з ПАБ "Полтава-банк" на користь ОСОБА_3 20004 грн. внесених у касу банку, 1520 грн. компенсації втрат від інфляції та 346,85 грн. - 3% річних за період з 21 червня 2006 року по 17 січня 2007 року. У задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2011 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

При розгляді справи суд касаційної інстанції керується вимогами ст. 335 ЦПК України, ч. 3 якої передбачено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, встановив, що ОСОБА_3 зробив внесок у розмірі 20004 грн. до каси Кременчуцької філії АБ "Полтава-банк" згідно квитанцій за №203 від 13 квітня 2005 року відповідно до договору №1783 від 13 квітня 2005 року та за №200 від 10 листопада 2005 року за договором від 10 листопада 2005 року за №2485, однак договори банківського вкладу відсутні як у вкладника, так і у банку, оскільки надані банком примірники договору не відповідають вимогам ЦК України (435-15) та не є договорами банківського вкладу на користь третьої особи, бо не відповідають вимогам ст. 1063 ЦК України.

Тому, суд першої інстанції вважав, що відповідно до ст. 1212 ЦК України на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню 20004 грн., внесених ним до каси банку, 3% річних та індекс інфляції відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, які розраховані за період з 21 червня 2006 року по 17 січня 2007 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_3 у позові, вважав доведеним, що у квітні та листопаді 2005 року син ОСОБА_3 – ОСОБА_4, вніс від імені ОСОБА_3 кошти на депозитні рахунки, відкриті на ім’я ОСОБА_3, а потім, без згоди ОСОБА_3, розірвав вказані договори. Вважав, що порушення, допущені при укладанні та розірванні договорів, які були укладені ОСОБА_4 без підтвердження його повноважень як представника ОСОБА_3, не тягнуть за собою їх нікчемності.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Судами встановлено, що за квитанцією №203 від 13 квітня 2005 року ОСОБА_3 вніс до каси Кременчуцької філії АБ "Полтава-банк" 10000 грн. та 2 грн. за відкриття депозитного рахунку. 10 листопада 2005 року ОСОБА_3 вніс до каси цього ж банку 10000 грн. як депозитний внесок, що підтверджується відповідною квитанцією банку, та 2 грн. за відкриття депозитного рахунку.

Відповідачем ПАБ "Полтава-банк" надано договори строкового банківського вкладу від 13 квітня 2005 року про відкриття депозитного вкладу на ім’я ОСОБА_3 та аналогічний договір від 10 листопада 2005 року.

І ОСОБА_3, і банк не заперечують, що підпис на вказаних договорах зроблено не вкладником ОСОБА_3

Банк стверджує, що вказані депозитні вклади на ім’я ОСОБА_3 було зроблено ОСОБА_4, на той час співробітником банку. Оскільки кошти були внесені ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_3, вважали, що вкладником був ОСОБА_4, який мав право розпорядитися вкладом, відкритим на користь третьої особи ОСОБА_3, та який використав це право, достроково повернувши усю суму вкладів, про що надали відповідні заяви.

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача, однак, вказані доводи не відповідають обставинам справи.

З наданих ОСОБА_3 квитанцій про внесення до каси ПАБ "Полтава-банк" грошових коштів, що підтверджується квитанціями від 13 квітня 2005 року та від 10 листопада 2005 року вбачається, що особою, яка вносила гроші, зазначено ОСОБА_3

Доказів того, що фактично кошти на рахунок вніс ОСОБА_4 матеріали справи не містять, про що вказав і суд першої інстанції.

Не надано доказів того, що ОСОБА_4 підписав договори строкового банківського вкладу від імені ОСОБА_3, оскільки банк відмовився від проведення відповідної почеркознавчої експертизи.

У даному випадку не вбачається підстав застосовувати норми ст. 1063 ЦК України, оскільки нею передбачено право фізичної чи юридичної особи укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи, так як при цьому у квитанції про внесення грошей та у договорі має бути зазначено особу, яка, відповідно укладає договір та вносить кошти на ім’я іншої особи.

У наданих ОСОБА_3 квитанціях зазначено його ім’я, по-батькові та прізвище. У наданих банком договорах також зазначено прізвище, ім’я та по-батькові ОСОБА_3, як вкладника і жодним чином не обумовлено, що вказані договори укладалися іншою особою на користь ОСОБА_3

Також відсутні докази того, що будь-яка інша особа, можливо ОСОБА_4, підписували договори банківського вкладу від імені ОСОБА_3 на законній підставі, так як суду не було надано жодних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 уповноважував іншу особу здійснити його право на внесення коштів на депозитні рахунки, підписати договір, а потім від його імені розпорядитися вказаними коштами, заявивши вимогу про їх дострокове повернення.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження.

ОСОБА_3 надано докази, які підтверджують, що він вніс до каси банку, у загальній сумі 20000 грн. на депозитні вклади.

Банком не надано доказів, що грошові кошти було видано та списано з банківських рахунків ОСОБА_3 за його розпорядженням, чи за розпорядженням іншої особи, яка була уповноважена на здійснення таких дій ОСОБА_3 та права якої було належним чином посвідчено.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України обов’язок надати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень покладено на кожну сторону. При цьому докази, надані сторонами, повинні бути належними та допустимими, як це передбачено у статтях 58, 59 ЦПК України.

У статті 1059 ЦК України передбачено, що письмова форма договору є обов’язковою і договір банківського вкладу вважається додержаним, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності ( банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У даному випадку ОСОБА_3 надав квитанції про зарахування коштів, внесених як депозитний вклад за договором. Тому безпідставно вважати, що договір депозитного вкладу, укладений між ОСОБА_3 та ПАБ "Полтава-банк" є нікчемним.

При вирішенні вказаного спору слід враховувати, що договір банківського вкладу відповідно до ч. 2 ст. 1058 ЦК України є публічним (ст. 633 ЦК України), а за ч. 3 ст. 1058 ЦК України – до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку.

Оскільки у квитанціях про внесення грошових коштів ОСОБА_3 вказано, що вони внесені як депозитний вклад, то правовий режим цих коштів визначено, як і наслідки щодо користування банком вказаними коштами.

При вирішенні вказаного спору необхідно враховувати вимоги ч. 1 ст. 1060 ЦК України, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Крім того, суд першої інстанції передчасно зробив висновок про відсутність договорів, укладених між ОСОБА_3 та банком, оскільки банком надано копії договорів за тими ж номерами та від тих же дат, що зазначені як підстава зарахування коштів ОСОБА_3 у квитанціях про прийняття від нього грошових коштів, оскільки належними доказами не підтверджено, що підпис на договорах вчинено іншою особою, а не позивачем ОСОБА_3

В уточненій позовній заяві ОСОБА_3, посилаючись на вимоги ст.ст. 1060, 1061 ЦК України просив стягнути на його користь, окрім внесених на депозит коштів у розмірі 20000 грн., відсотки за користування грошима, виходячи із розміру облікової ставки НБУ за період з 4 квітня 2005 року по 17 січня 2007 року включно та з 11 листопада 2005 року по 17 січня 2007 року включно, відповідно за кожним із договорів.

Крім того, зазначав про необхідність застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України та нарахування індексу інфляції та 3% річних за невиконання банком своїх зобов’язань з повернення, починаючи з 9 червня 2006 року, тобто з дня подання ним вимоги про повернення коштів. Потім ОСОБА_3, після початку розгляду справи по суті, знову уточнив позовні вимоги, просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з ПАТ "Полтава-банк" внесені ним на депозит грошові кошти, несплачені відсотки та компенсаційні виплати відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Однак, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не визначився із характером та обсягом позовних вимог ОСОБА_3, з врахуванням вимог ст. 31 ЦПК України, у редакції від 07.07.2010 року, яка набрала чинності з 30.07.2010 року і діяла на час внесення ОСОБА_3 уточнень до позовної заяви від 11 жовтня 2010 року.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, не визначено характер та обсяг позовних вимог ОСОБА_3, рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 травня 2011 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2011 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд у іншому складі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.