Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка мала місце 3 лютого 2009 року між автомобілями "Тойота Ланд Крузер-120", який належить йому на праві власності, та "Шевроле Авео", під керуванням водія ОСОБА_7, було пошкоджено його автомобіль. На підставі постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 23 лютого 2009 року ОСОБА_7 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за скоєння ДТП.

Оскільки добровільно відшкодовувати заподіяну шкоду відповідач відмовляється, ОСОБА_6 уточнивши позовні вимоги просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_7 67638 грн. 54 коп. матеріальної шкоди та 50000 грн. компенсації моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 19 жовтня 2010 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача 50650 грн. 11 коп. матеріальної шкоди, 1500 грн. компенсації моральної шкоди та 350 грн. судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2010 року рішення місцевого суду в частині стягнення матеріальної шкоди та судових витрат змінено: стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_6 19149 грн. 56 коп. матеріальної шкоди, 191 грн. 50 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що ДТП у якій було пошкоджено належний позивачеві автомобіль сталася з вини водія ОСОБА_7, а тому він має відшкодувати ОСОБА_6 заподіяну шкоду, за цінами, яки діяли на час вирішення справи.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення матеріальної шкоди та зменшуючи її розмір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки автомобіль позивача на час проведення автотоварознавчої експертизи від 15 лютого 2010 року вже було відремонтовано, то при визначенні її розміру слід виходити з цін, що діяли на час проведення першого автотоварознавчого дослідження від 14 березня 2009 року. Крім того, при визначенні розміру завданої шкоди не підлягає обрахуванню сума ПДВ.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При вирішенні справи місцевим судом установлено, що 3 лютого 2009 року в результаті ДТП, яка мала місце між автомобілями "Тойота Ланд Крузер-120", який належить на праві власності ОСОБА_6, та "Шевроле Авео", під керуванням водія ОСОБА_7, було пошкоджено автомобіль позивача. На підставі постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 23 лютого 2009 року ОСОБА_7 за скоєння ДТП було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. У зв'язку з пошкодженням автомобіля, позивачу було завдано матеріальну шкоду, яка складається з ремонтно-відновлювальних робіт вартість яких встановлена актом автотоварознавчого дослідження за цінами станом на 14 квітня 2009 року в розмірі 55174 грн. 44 коп. та висновком судової автотоварознавчої експертизи за цінами станом на 15 лютого 2010 року в розмірі 75644 грн. 11 коп. Фактично на день проведення судової автотоварознавчої експертизи автомобіль позивача був відремонтований в приватному порядку.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1192 ЦК України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте, визначаючи розмір заподіяної позивачу шкоди виходячи з автотоварознавчого дослідження за цінами станом на 14 квітня 2009 року, а не на 15 лютого 2010 року апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_6, скориставшись своїм правом на обрання способу захисту, під час розгляду справи уточнив позов та просив суд стягнути шкоду у розмірі відповідно до реальної вартості пошкодженого майна за цінами на момент розгляду справи.

Крім того, зменшуючи розмір заподіяної шкоди на суму ПДВ, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що в цьому випадку буде порушено вимогу закону щодо відшкодування потерпілій особі шкоди у повному обсязі.

За таких обставин місцевий суд, встановивши повно і всебічно обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України, встановлені місцевим судом обставини належним чином не спростував та ґрунтуючись на тих самих доказах дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру стягнутої з відповідача суми у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2010 року скасувати, а рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 19 жовтня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.