Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом за позовом ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" про визнання правочину недійсним з моменту його укладення та скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2011 року, -

ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до Закритого акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" про визнання правочину недійсним з моменту його укладення та скасування державної реєстрації.

рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2011 року, позов задоволено.

Витребувано у Закритого акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" з незаконного володіння земельну ділянку площею 2,14 га (державний акт ВН № 83 від 11 травня 2001 року), що належить ОСОБА_6.

Зобов’язано Вінницьку регіональну філію ДП "Центр ДЗК" та відділ Держкомзему в Крижопільському районі Вінницької області скасувати державну реєстрацію договору оренди, вчинену 09 лютого 2007 року за № 388.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2011 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що в порушення вимог ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" відповідачем до підписаного сторонами договору не долучено плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, її кадастрового плану та акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), до договору не надано акту приймання-передачі предмета оренди, які є невід’ємною частиною договору оренди землі. У зв’язку з тим, що сторонами не досягнуто згоди щодо однієї з істотних його умов (про об’єкт оренди) такий договір є неукладеним.

Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судом встановлено, що 10 січня 2005 року між ОСОБА_6 та Закритим акціонерним товариством "Продовольча компанія "Поділля" укладений договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець – ОСОБА_6, надає, а орендар – Закрите акціонерне товариство "Продовольча компанія "Поділля", приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, яка знаходиться в с. Тернівка, Крижопільського району Вінницької області.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,14 га ріллі.

Відповідно до п.п. 8,9 договору його укладено на 10 років, а орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1,5% від вартості земельної ділянки в грошовій або натуральній формі, що складає 412,55 грн.

Договір зареєстровано у Вінницькій регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що в державному реєстрі вчинено запис від 09 лютого 2007 року № 388.

У якості додатку до договору додано копію державного акту на право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,14 га, що розташована на території Тернівської сільської ради.

Відносини, пов’язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) , тощо.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.ст. 13- 15 Закону України "Про оренду землі" (в чинній на день укладення договору редакції) договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивача було спрямоване на укладення договору оренди.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відсутність у договорі оренди схеми земельної ділянки, її кадастрового плану та акту визначення меж земельної ділянки в натурі, як однієї з істотних умов договору, є підставою для визнання такого договору неукладеним.

Однак, до договору оренди земельної ділянки додано копію державного акту, при складанні, видачі та реєстрації якого було складено відповідні план та схема земельної ділянки, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів.

Наведене свідчить про те, що між позивачем та відповідачем при укладенні договору оренди землі погоджено всі істотні умови, у тому числі об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), що підтверджується п.п. 1, 2 договору оренди землі від 10 січня 2005 року.

Відповідно до ст.ст. 1212, 1213 ЦК України передбачені загальні положення про зобов’язання у зв’язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, відповідно до яких особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

При цьому, положення вказаних статей закону застосовується також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Приймаючи до уваги те, що докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про виникнення у ПАТ "Продовольча компанія "Поділля" права користування спірною земельною ділянкою на відповідній правовій підставі, а тому положення статей 1212, 1213 ЦК України у даному випадку застосуванню не підлягають.

Відповідно до статті 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_6 про витребування з незаконного володіння земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору оренди.

Керуючись ст.ст. 336, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" задовольнити.

рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2011 року та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" про визнання правочину недійсним з моменту його укладення та скасування державної реєстрації – відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.