Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Диби В.Г.,

Лесько А.О., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та поділ майна; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2011 року, -

У липні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом. Посилався на те, що з 2003 року проживав з ОСОБА_4 однією сім’єю, 20 серпня 2004 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім’я відповідачки. Просив визнати квартиру спільною сумісною власністю, визнати за ним та за відповідачкою право власності по Ѕ частини квартири за кожним.

У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом. Посилалася на те, що спірна квартира є її власністю, оскільки придбана за кошти, які вона взяла у борг у сумі 3 тис. доларів США, та за її особисті кошти в сумі 500 доларів США, які вона отримала від продажу належної їй квартири. ОСОБА_3 чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, змінивши замок на вхідних дверях. Просила виселити відповідача з квартири.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири; визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2010 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 державне мито в сумі 140 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ у сумі 120 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1 269 грн. 80 коп.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції від 25 листопада 2011 року частково скасовано, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3, в іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить частково скасувати рішення апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги про визнання права власності та поділ майна, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що з серпня 2003 року сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, спірна квартира, яка за договором купівлі-продажу придбана відповідачкою 20 серпня 2004 року, є їх спільною сумісною власністю, відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що в позові позивач не зазначив на яких правових підставах він обґрунтовує свої позовні вимоги, спірна квартира була придбана 20 серпня 2004 року, і в цей же день було зареєстроване розірвання шлюбу між відповідачкою та її колишнім чоловіком, тому вважав, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 74 СК України.

Проте з такими висновками апеляційного суду в повній мірі погодитись не можна.

Судом встановлено, що 20 серпня 2004 року ОСОБА_4 ОСОБА_4) придбала на підставі договору купівлі-продажу спірну квартиру. У судовому засіданні відповідачка не спростовувала, що з серпня 2003 року перебувала з позивачем у фактичних шлюбних відносинах, після придбання спірної квартири в травні 2005 року сторони зареєструвались в квартирі, також в квартирі був зареєстрований племінник позивача, опікуном якого є він, також у судовому засіданні підтверджено, що після придбання квартири та проведення ремонтних робіт сторони з неповнолітнім ОСОБА_6 вселились в квартиру та проживали в неї.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про одруження відповідачки з ОСОБА_7, на якому є печатка про розірвання шлюбу (а. с. 67). Апеляційний суд вважав, що розірвання шлюбу відбулося 20 серпня 2004 року, проте на свідоцтві ще є печатка "22 січня 2002 року". Апеляційний суд, дійшовши до висновку, що позивачка до 20 серпня 2004 року перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, не з’ясував коли позивачка розірвала шлюб, чи був шлюб розірваний на підставі рішення суду або в органах державної реєстрації актів цивільного стану, не витребував щодо цього доказів. Натомість суд першої інстанції при вирішенні спору виходив з того, що шлюб між відповідачкою та її чоловіком розірвано 22 січня 2002 року.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 109 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу. Статтею 106 СК передбачений порядок розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей.

Апеляційний суд вказані вимоги закону не врахував, не з’ясував коли був розірваний шлюб між відповідачкою та її чоловіком, на якій підставі, не з’ясував чи має значення для висновку про припинення шлюбу дата реєстрації розірвання шлюбу, не з’ясував який закон діяв на час розірвання шлюбу – КпШС УРСР або Сімейний кодекс України (2947-14) . Вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд саме за тих підстав, що позивачка перебувала у шлюбі до 20 серпня 2004 року (дата придбання квартири) з іншим чоловіком, відмовив в задоволенні позову про визнання спірної квартири сумісним майном сторін, в той час як суд першої інстанції виходив з того, що позивачка розірвала шлюб з чоловіком 22 січня 2002 року й на час придбання спірної квартири проживала з відповідачем однією сім’єю та в будь-якому іншому шлюбі не перебувала.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Оскільки висновки апеляційного суду про перебування відповідачки в іншому шлюбі на час придбання спірної квартири не ґрунтуються на належних доказах у справі, з висновками в рішенні апеляційного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог погодитись неможливо, тому на підставі ч. 3 ст. 338 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд в частині позову про визнання права власності на частку квартири.

У решті частині судове рішення не оскаржене, тому відповідно до ст. 335 ЦПК України не переглядається.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2011 року в частині позову про визнання права спільної сумісної власності на квартиру скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.