Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробудпереробка-ЛТД" до ОСОБА_6 про виселення з жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2011 року,

У вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ "Агробудпереробка-ЛТД") звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що є власником квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 вселився у цю квартиру та перебуває в ній без будь-якої правової підстави, договір оренди з ним не укладався, уповноваженими органами рішення про надання спірної квартири йому в користування не приймалося.

Оскільки добровільно звільняти спірне жиле приміщення ОСОБА_6 не бажає, ТОВ "Агробудпереробка-ЛТД" просило суд виселити зі спірної квартири відповідача, членів його сім ї, тимчасових жильців, піднаймачів та членів їх сімей.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2011 року, позов задоволено: ОСОБА_6, членів його сім'ї, тимчасових мешканців, піднаймачів та членів їх сімей виселено з квартири АДРЕСА_1, власником якої є ТОВ "Агробудпереробка-ЛТД", без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення норм матеріального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_6 вселився у спірну квартиру без достатньої правової підстави, тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом його виселення разом з усіма особами, які з ним проживають.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Агробудпереробка-ЛТД" є власником квартири АДРЕСА_1, в якій проживає ОСОБА_6

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 3 ст. 116 ЖК України встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Заперечуючи проти вимог позивача, ОСОБА_6 посилався на те, що вселився у спірну квартиру, в зв'язку перебуванням із ТОВ "Агробудпереробка-ЛТД" у трудових відносинах.

Проте, місцевий суд, у порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦПК України, зазначених обстави не перевірив, а тому дійшов передчасного висновку про самоправне вселення відповідача до спірної квартири та наявність правових підстав для його виселення відповідно до вимог ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Крім того, виселяючи ОСОБА_6 зі спірної квартири разом із членами його сім'ї, тимчасовими мешканцями, піднаймачами та членами їх сімей, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішення суду в цивільній справі є актом індивідуальної дії та не може поширюватися на невизначене коло осіб.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, на зазначене уваги не звернув та допущених судом першої інстанції вимог процесуального закону не усунув.

Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.