Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про стягнення компенсації вартості частки спільного майна за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2010 року та на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 березня 2011 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_7 22 793 грн як компенсації вартості 1/2 частки автомобіля ВАЗ-21124, державний номерний знак НОМЕР_1.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з червня 2006 року вони з відповідачем проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу і у грудні 2006 року за спільні кошти придбали вказаний автомобіль вартістю 45 586,35 грн.

7 липня 2007 року сторони уклали шлюб, який 21 вересня 2009 року розірвали.

Так як автомобіль залишився у відповідача і є річчю неподільною, просила стягнути на її користь 22 793 грн як компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 10 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2011 року, позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 компенсацію вартості 1/2 частки спірного автомобіля у сумі 22 750 грн та 346 грн – на відшкодування понесених судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Київського районного суду м.Полтави від 10 грудня 2010 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2011 року з ухваленням нового рішення про відмову у позові, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно дост. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Під час ухвалення рішення суд, як визначає ст. 214 ЦПК України, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що з осені 2006 року сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а у шлюбі – з 7 липня 2007 року по 5 жовтня 2009 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 грудня 2006 року

№ К 545, укладеного між ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Полтава" та ОСОБА_7, останній за 45 500 грн придбав автомобіль ВАЗ-21124 і за актом приймання-передачі 6 січня 2007 року його прийняв.

Після розірвання шлюбу за біржовою угодою від 16 квітня 2010 року ОСОБА_7 провів відчуження вказаного автомобіля.

Районний суд, з висновками якого погодилася апеляційна інстанція, частково задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля, виходив із доведеності факту проживання сторін однією сім’єю на час придбання автомобіля, вартості автомобіля за договором купівлі-продажу та недобросовісності поведінки відповідача.

Проте такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи та на законі не ґрунтуються.

Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, і на таке майно поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 9 січня 2007 року уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір про надання споживчого кредиту та заставу майна, за яким банк надав кредит на придбання автотранспорту і прийняв у заставу спірний автомобіль; термін повернення кредиту встановлений до 6 січня 2012 року.

Судам також було достовірно відомо, що після розірвання шлюбу за біржовою угодою від 16 квітня 2010 року ОСОБА_7 провів відчуження вказаного автомобіля.

За умови доведеності перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, у результаті взяття в кредит грошових коштів для використання на споживчі цілі, боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як позивач, так і відповідач, а не тільки той із них, хто підписав кредитний договір.

Проте суму неповернутого кредиту на час припинення сімейних відносин, суму, за яку був проданий автомобіль, та обставини погашення відповідачем кредиту суди не з’ясували.

Крім того, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Визначення судами розміру компенсації вартості частки спільного майна від вартості автомобіля на час його придбання, помилкове.

У п. 20 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 (v0011700-07) роз’яснено: під час застосування ст.74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ст.3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

У порушення вимог ст.ст. 212- 214 ЦПК України, суди належним чином не перевірили, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; не встановили, яке правове значення мають обставини, на які посилалась позивач в обґрунтування позову; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановили.

Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до правил ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.