6-28499св11 Про повернення дитини та визначення її місця проживання з матір’ю - 02.11.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – управління служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення дитини та визначення її місця проживання з матір’ю, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, Пономаренківська сільська рада Харківського району Харківської області, про визначення місця проживання дитини з батьком за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником – ОСОБА_5, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2011 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2005 року до кінця 2007 року вона проживала з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син – ОСОБА_6. Наприкінці 2007 року вона разом із дитиною переїхала на постійне місце проживання до свого батька. 21 квітня 2008 року відповідач за її відсутності забрав сина та документи, що стосуються дитини, з будинку батьків. Вважала, що ОСОБА_4 не може належним чином піклуватися про дитину та не здатний самостійно доглядати за сином, оскільки він завжди зайнятий і в нього немає часу для дитини. Крім того, перебування довгий час дитини з батьком та відсутність матері може негативно відбитися на здоров’ї дитини та її психічному стані.

Ураховуючи викладене, позивачка просила суд зобов’язати ОСОБА_4 повернути їй сина та визначити місце проживання дитини з нею за адресою: АДРЕСА_1.

У червні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що проживав без реєстрації шлюбу з відповідачкою, яка ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_7, батьком якого є він. У 2008 році відносини між ними погіршилися й ОСОБА_3, забравши дитину, пішла з будинку, де вони мешкали, а 21 квітня 2008 року вона була затримана правоохоронними органами в стані наркотичного сп’яніння, тому він забрав сина до себе й з цього часу дитина мешкає з ним.

Ураховуючи те, що відповідачка про сина не піклується, участі в його вихованні не приймає, позивач просив визначити місце проживання сина ОСОБА_7 з ним.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2010 року цивільні справи за позовом ОСОБА_3 та за позовом ОСОБА_4 об’єднано в одне провадження.

рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2011 року, позов ОСОБА_4 задоволено й визначено місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в особі представника – ОСОБА_5, просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що дитина тривалий час проживає з батьком, останнім створені усі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини. Згідно з висновком Пономаренківської селищної ради Харківського району Харківської області від 8 вересня 2010 року орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком. Щодо позовних вимог ОСОБА_3, то суд указав, що вона не довела свої вимоги про можливість належного забезпечення нею виховання дитини.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спір, суди фактично виходили лише з того, що батько дитини - ОСОБА_4 - більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків, має позитивну характеристику та належні умови для забезпечення потреб малолітнього сина.

Разом з тим, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_3 зазначала, що батько забрав сина силоміць, крім того, створив такі умови щоб вона не могла спілкуватись з дитиною: встановив паркан висотою 3 м, залізні двері на вході до земельної ділянки на якій розташований будинок, у дворі знаходяться бійцівські собаки та охорона.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Київської районної ради у м. Харкові від 19 січня 2010 року (а.с. 121, т. 1) затверджено п. 4 протоколу № 1 засідання комісії з питань захисту прав дитини Київської районної у м. Харкові ради від 12 січня 2010 року (а.с. 122, т. 1) на якому вирішено: вважати за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір’ю - ОСОБА_3

Проте суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України пояснень ОСОБА_3 належним чином не перевірив; визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком не врахував положення ч. 1 ст. 161 СК України та не узяв до уваги вік дитини; з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип не встановив і не зазначив у рішенні передбачених ч. 2 ст. 161 СК України чи будь-яких виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір’ю.

Крім того, суди не виконали вимогу ст. 19 СК України та ст. 212 ЦПК України про перевірку висновку органу опіки та піклування на предмет обґрунтованості й повноти; не дали належної оцінки висновку комісії з питань захисту прав дитини Київської районної у м. Харкові ради від 12 січня 2010 року, затвердженому рішенням виконавчого комітету Київської районної ради у м. Харкові від 19 січня 2010 року, яке залишено без змін рішенням виконавчого комітету Київської районної ради у м. Харкові від 15 червня 2010 року.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником – ОСОБА_5, задовольнити.

рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2011 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.