Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.

суддів: Дем'яносова М.В., Карпенко С.О.,

Попович О.В., Штелик С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, Центрального міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", про визнання права власності та виключення майна з акта опису та з-під арешту, за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та звернення стягнення на заставлене майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 8 червня 2006 року між ним та ОСОБА_4, від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_6, на підставі довіреності від 4 червня 2006 року укладено договір купівлі-продажу автомобіля "Шевролє Еванда", 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який належав відповідачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого Криворізьким МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 3 червня 2006 року. За умовами вказаного договору ОСОБА_4 зобов'язувався передати майно у власність позивачу, а останній зобов'язувався прийняти і сплатити за нього обумовлену суму. Впевнившись, що на момент укладення договору автомобіль не має обтяжень, між сторонами складено акт приймання-передачі автомобіля, та складена розписка про отримання ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 60 000 грн. Вказував, що у зв'язку із скрутним матеріальним становищем не було здійснено реєстрацію автомобіля на своє ім'я. Крім того, між сторонами була досягнута домовленість про залишення вищевказаного автомобіля у користуванні ОСОБА_6 зі сплатою 400 грн на місяць.

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_6 із вимогою передати вказаний автомобіль за договором купівлі-продажу, однак отримав відмову з посиланням на те, що даний транспортний засіб знаходився в користуванні ОСОБА_7 та ОСОБА_5 Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 січня 2010 року витребувано із незаконного володіння ОСОБА_7 та ОСОБА_5 автомобіль "Шевролє Еванда", державний номер НОМЕР_1 та повернуто ОСОБА_3

У березні 2011 року позивачу стало відомо, що у провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу знаходиться цивільна справа за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" ) до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про вилучення заставного майна, а саме автомобіля "Шевроле Еванда", 2005 року випуску, із незаконного володіння та звернення стягнення на нього. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 липня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 3 квітня 2008 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15, ч. 3, 4 ст. 190, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 357 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі, стягнуто на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № 229-ПК-2006 від 7 квітня 2006 року у сумі 121 475, 53 грн.

На даний час у позивача виникла потреба зняти автомобіль з обліку в органах ДАІ, однак у зв'язку з тим, що автомобіль зареєстрований на ім'я ОСОБА_4, на автомобіль накладені численні арешти та обтяження.

Ураховуючи викладене, позивач просив визнати за ним право власності на автомобіль "Шевролє Еванда", 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1; скасувати всі арешти рухомого майна ОСОБА_4, накладені Саксаганським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, Центральним-Міським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, щодо вказаного автомобіля; виключити з актів опису та арешту автомобіль "Шевролє Еванда", 2005 року випуску; зобов'язати державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України вилучити всі записи з реєстру обтяжень рухомого майна, яке належить ОСОБА_4, щодо вказаного автомобіля.

ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" звернулось із позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та звернення стягнення на майно, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 7 квітня 2006 року між відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 229-ПК-2006, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 105 850 грн зі сплатою 16 % за користування кредитними коштами. У забезпечення виконання умов кредитного договору 7 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір застави рухомого майна № 229-ПЗ-2006, а саме автомобіля "Шевролє Еванда", 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданому МРЕВ ДАІ УМВС України у Дніпропетровській області 7 квітня 2006 року, зроблено відмітку про заборону відчуження вказаного автомобіля. Проте ОСОБА_4, маючи корисливі наміри і умисел, спрямований на шахрайське заволодіння грошовими коштами та автомобілем шляхом підробки документів, автомобіль продав.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" просило визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в інтересах якого за довіреністю діяв ОСОБА_6, і звернути стягнення на вказаний автомобіль.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 вересня 2012 року первісний позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль "Шевролє Еванда", державний номер НОМЕР_1.

Ухвалено скасувати арешти (записи 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8) рухомого майна боржника ОСОБА_4, накладені Саксаганським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області та Центральним-Міським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо автомобіля "Шевролє Еванда", державний номер НОМЕР_1, та виключити з актів опису та з-під арешту вказане майно.

Зобов'язано державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України вилучити записи (1, 3, 4, 5, 6, 7, 8) з реєстру обтяжень рухомого майна, яке належить ОСОБА_4, щодо автомобіля "Шевролє Еванда", державний номер НОМЕР_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 вересня 2012 року в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 вересня 2012 року у іншій частині скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 у задоволенні позову відмовлено, позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "Шевролє Еванда", державний номер НОМЕР_1, укладений 8 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційних скаргах ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і додержання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції підлягає відхиленю, а касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанції - частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 мав право розпоряджатися своїм майном, договір купівлі-продажу не суперечить вимогам закону, тому ОСОБА_3 набув право власності на автомобіль на законних підставах. Відмовляючи банку у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_3 і задовольняючи частково позов банку, апеляційний суд виходив із того, що договір купівлі-продажу не відповідає вимогам закону щодо порядку укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів, тому є недійсним, і підстави для визнання за ним права власності на автомобіль і на захист такого права відсутні.

Такий висновок апеляційного суду правильний.

Судами встановлено, що 7 квітня 2006 року між відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 229-ПК-2006, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 105 850 грн зі сплатою 16 % за користування кредитними коштами.

У забезпечення виконання умов кредитного договору 7 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір застави, за умовами якого останній передав у заставу автомобіль "Шевролє Еванда", 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 3 квітня 2008 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15, ч. 3, 4 ст. 190, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 357 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі; стягнуто на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № 229-ПК-2006 від 7 квітня 2006 року у сумі 121 475, 53 грн.

Установлено, що 4 червня 2006 року ОСОБА_4 видав довіреність ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на керування та розпорядження автомобілем "Шевролє Еванда", 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

8 червня 2006 року між ОСОБА_4, в інтересах якого діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_3 укладено у простій формі договір купівлі-продажу вказаного автомобіля.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Пунктами 2, 7, 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (1388-98-п) (далі - Правила державної реєстрації та обліку автомобілів), передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб.

Відповідно до п. 7 цих Правил власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Пункт 8 Правил визначає, що реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний автомобіль не був знятий з обліку в підрозділах ДАІ, висновок про недійсність договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4, в інтересах якого діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_3, правильний.

Так як позивач не вжив заходів щодо переоформлення автомобіля у порядку, визначеному Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (1388-98-п) , і договір купівлі-продажу, на який він посилався як на підставу набуття права власності, є недійсним, підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний автомобіль відсутні.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, а за положеннями ст. 586 ЦК України - заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Умовами п. 7.1.4 договору застави на ОСОБА_4 покладено зобов'язання без письмової згоди банку не здійснювати дій, пов'язаних із зміною права власності на предмет обтяження його будь-якими зобов'язаннями перед третіми особами, в тому числі передачі в оренду, лізинг, спільну діяльність тощо.

Встановивши відсутність згоди заставодержателя на укладення договору купівлі-продажу заставленого автомобіля, що є порушенням Закону України "Про заставу" (2654-12) та змісту договору застави, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є недійсним.

Висновки апеляційного суду в цій частині відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції, що наведені у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції, в силу ч. 1 ст. 337 ЦПК України, відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги на рішення суду не вбачається неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права у цій частині, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги на рішення апеляційного суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у зверненні стягнення на предмет іпотеки та закриваючи провадження у справі у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що є рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", звертаючись до суду з позовом, просило звернути стягнення на заставлене майно, оскільки ОСОБА_4 не погашено заборгованість за кредитним договором від 7 квітня 2006 року, вирок суду про стягнення заборгованості не виконано.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про звернення стягнення на заставлене майно, апеляційний суд виходив із того, що вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість у сумі 121 475,53 грн і звернуто стягнення на все майно ОСОБА_4, яке належить йому на праві власності на день набрання вироком законної сили.

Такий висновок суду є помилковим.

Пункт 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України визначає, що суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або є ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладання мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

За змістом зазначених норм, закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено у справі за позовом, тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав для закриття провадження у справі.

Ураховуючи, що вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року не містить вказівки про звернення стягнення на спірний автомобіль як предмет застави за договором, не зазначено спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження, не можна вважати, що є рішення суду, яке набрало законної сили, у справі з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про закриття провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з передачею справи у цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року відхилити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2013 року скасувати, справу у частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про звернення стягнення на заставлене майно направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.