ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
5 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Диби В.Г.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа – відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про поділ спільного майна подружжя, внесення змін до кредитного договору, визначення порядку користування майном за касаційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 – ОСОБА_6 – на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2011 року, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Посилався на те, що 18 червня 2008 року під час перебування з відповідачкою у шлюбі ним на підставі договору купівлі-продажу була придбана квартира АДРЕСА_1, вартість якої становила 699 458 грн. Для придбання квартири між ним та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено кредитний договір 18 червня 2008 року, згідно з умовами якого йому був наданий кредит в сумі 99 500 доларів США. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором він передав в іпотеку зазначену квартиру. Станом на 18 липня 2010 року на виконання умов кредитного договору ним було виплачено 12 364 доларів США 51 цент за кредитом та 9 403 доларів США 85 центів – відсотки за користування кредитом. 20 липня 2010 року шлюб між ним та відповідачкою розірвано. Вартість частки квартири, яка є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_4, становить 10 884 долари США, що відповідає 11,9 кв.м. спірної квартири, тому кожному належить на праві приватної власності по 5,95 кв.м. загальної площі квартири. Просив визнати за ним та відповідачкою право власності на 5,95 кв.м. загальної площі квартири за кожним, стягнути з відповідачки судові витрати.
У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище зустрічним позовом. Посилалась на те, що до липня 2010 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, 18 червня 2008 року відповідач в інтересах сім’ї придбав квартиру, для купівлі якої були витрачені спільні кошти подружжя в розмірі 43 500 доларів США, а також кредитні кошти в розмірі 99 500 доларів США. Просила визнати за нею право власності на Ѕ квартири та право власності на Ѕ квартири за ОСОБА_3, внести зміни до кредитного договору в частині визначення позичальниками ОСОБА_3 та її в рівних частинах, встановити порядок користування квартирою, визнати за нею право користування кімнатою площею 17,2 кв.м., за ОСОБА_3 – кімнатою 10,5 кв.м., місця загального користування залишити в спільному користуванні сторін, стягнути судові витрати з ОСОБА_3
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2011 року, в задоволенні позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 – ОСОБА_6 – просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким вимоги ОСОБА_4 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов до висновку про те, що визнання права власності на частки квартири за сторонами буде суперечити умовам кредитного договору та договору іпотеки, суттєво вплине на права та обов’язки банку як кредитодавця та іпотекодержателя, а визнання порядку користування квартирою можливе за умови набуття подружжям права власності на квартиру.
Проте з таким висновком погодитись неможна.
Судом встановлено, що 18 червня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в органах БТІ, позивач ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1. Для придбання квартири позивач отримав у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" кредит у розмірі 99 500 доларів США, для забезпечення кредитного зобов’язання він уклав з банком договір іпотеки, відповідно до якого передав в іпотеку зазначену квартиру. Нотаріальну згоду на договір іпотеки надала відповідачка ОСОБА_4
Таким чином, право власності на спірну квартиру, яка придбана подружжям за час шлюбу за кредит, оформлене на ОСОБА_3, зареєстровано в органах БТІ. У зв’язку із цим висновок судів про те, що право власності на квартиру виникне лише після повного погашення кредиту, не відповідає положенням ст. ст. 334, 640 ЦК України та обставинам справи.
Положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець ОСОБА_3 не має права розпоряджатися квартирою без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку неможливо поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності за ОСОБА_3, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним.
Крім того, суди не врахували, що згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Також судами не застосовано положення ст. 65 СК України, згідно з якою договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов’язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов’язань за кредитом.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Таким чином, у результаті придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.
У порушення вимог ст. ст. 10, 212- 214 ЦПК України суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводів позивача та заперечень відповідача не перевірили; не дали оцінки тому, що відповідачка надавала нотаріальну згоду на передачу квартири в іпотеку, поділ майна подружжя не є розпорядженням ним, тому з висновками в рішенні щодо відмови в позовах про визнання права власності на частки квартири погодитись неможливо.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зміну умов кредитного договору щодо покладення обов’язку за кредитним договором на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках підлягає залишенню без змін, оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що кредит є борговим зобов’язанням подружжя, а тому не має підстав вносити зміни до кредитного договору в частині визначення її позичальником.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині відмови в задоволені позовів про поділ сумісного майна подружжя, визначення порядку користування квартирою, не можуть вважатися законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2011 року в частині позовних вимог про поділ майна подружжя та визначення порядку користування квартирою скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті – судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.Г. Диба С.Ф. Хопта М.Є. Червинська