6-24831св11 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - 05.10.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, відкрите акціонерне товариство Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами: ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 червня 2011 року; фізичної особи-підприємця( далі ФОП) ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 6 грудня 2010 року та на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 червня 2011 року, -

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом у якому просила стягнути з ФОП ОСОБА_4 у відшкодування майнової шкоди – 59 989,20 грн., моральної шкоди - 5 000 грн., судові витрати з урахуванням 1200 грн., сплачених за проведення експертизи.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 24 липня 2010 року о 10 годині 10 хвилин з вини водія ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_5 сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої її автомобіль марки "ФОРД", реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні ушкодження.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 6 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 червня 2011 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 - стягнуто на користь ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди – 25 781,95 грн., у відшкодування моральної шкоди – 1 000 грн. та судові витрати у сумі 329,61 грн.. У задоволені інших позовних вимог – відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційних скарг фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та ОСОБА_3, вважає, що касаційна скарга фізичної особи-підприємця підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 – частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що ОСОБА_3 спричинено майнову та моральну шкоду у результаті протиправних дій ОСОБА_5, який на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем (далі ФОП) ОСОБА_4

Однак, такі висновки суду першої інстанції зроблено без врахування фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суди вважали встановленим, що 24 липня 2010 року о 10 годині 10 хвилин з вини водія ФОП ОСОБА_6 – ОСОБА_5 сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобілю "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, спричинені механічні пошкодження на суму 59989,20 грн., які вона просила стягнути з відповідача, та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та стягнути на її користь сплачені судові витрати та вартість експертизи у розмірі 1200 грн.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи апеляційну скаргу також погодився з тим, що ОСОБА_5 виконував трудові обов’язки як працівник ФОП ОСОБА_4, тому відповідальність повинен нести ФОП ОСОБА_4

Однак, такі висновки зроблено без врахування обставин справи.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідно до поліса №ВС/1298731 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 23 квітня 2010 року ПП ОСОБА_4 застрахував автобус ЛАЗ42021 номерний знак НОМЕР_2 з будь-яким водієм.(а.с.26).

Відповідно до довідки Сімферопольського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи при управлінні Державтоінспекції ГУ МВСУ в Республіці Крим від 18 листопада 2010 року вбачається, що автобус ЛАЗ з 19 жовтня 2004 року зареєстровано за ОСОБА_7.(а.с.69).

Матеріали цивільної справи містять фотокопію матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 у зв’язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою. Зазначені фотокопії містять клопотання ФОП ОСОБА_4 не позбавляти ОСОБА_5, який є його співробітником, права керування транспортними засобами та характеристика на водія ФОП ОСОБА_4 (а.с.74,75).

Разом з тим, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, чи виконував ОСОБА_5 трудові обов’язки при виникненні дорожньо-транспортної пригоди, тоді як у п.5 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року за № 6 (v0006700-92) з наступними змінами наголошується, що відповідальність юридичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією у трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків.

У зв’язку з наведеним, суд не перевірив можливість покладання відповідальності на іншу особу - власника транспортного засобу.

ОСОБА_8, звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, зазначав, що він був позбавлений можливості прийняти участь у судовому засіданні у суді першої інстанції та був позбавлений можливості надавати докази та заявляти клопотання, хоча він не згодний з розміром майнової шкоди.

Також суд апеляційної інстанції не врахував вимоги ст. 303 ЦПК України та не вирішив питання про розгляд клопотання ФОП ОСОБА_4 про призначення судової авто-товарознавчої експертизи для визначення розміру майнової шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля позивачки.

Суди першої та апеляційної інстанції, зробивши висновок про можливість відшкодування частини майнової шкоди ВАТ Українська страхова компанія "Дженералі Гарант", разом з тим, не визначили належного процесуального статусу цієї компанії, не з’ясували, чи було виплачене ОСОБА_3 страхове відшкодування і у якому розмірі.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували та не встановили фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції позбавлений можливості виправити вказані недоліки, тому судові рішення підлягають скасуванню, а справа – поверненню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345 349 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 6 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 червня 2011 року скасувати, а справу повернути на новий розгляду до Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим.