Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.

суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

Журавель В.І., Ситнік О.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПС Плюс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Будреммонтаж 2009" про визнання договору удаваним правочином з а касаційними скаргами ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 22 листопада 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м.Києва від 02 березня 2011 року і ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м.Києва від 02 березня 2011 року,

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 1 900 000 грн., 3% річних у розмірі 27 747,95 грн., інфляційне відшкодування у розмірі 121 600 грн., облікову ставку НБУ від основної суми боргу в розмірі 113 304,11 грн., а також судові витрати в сумі 1820 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у серпні 2009 року надав відповідачу у борг кошти на загальну суму 1 600 00 грн. та зобов’язався повернути до 01 вересня 2009 року. Крім того, зазначав, що 15 жовтня 2009 року він надав ОСОБА_4 ще 300 000 грн. Всі зазначені позики оформлені розписками.

Оскільки, у визначений сторонами строк борг відповідачем не було повернуто, ОСОБА_3 просив задовольнити його позов у повному обсязі, стягнувши з відповідача зазначені вище кошти, а також 3% річних та інфляційне відшкодування.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3, у червні 2010 року ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати договори позики удаваними правочинами, посилаючись на те, що вони були укладені для приховання виконання зобов’язань за договором будівельного підряду від 22 листопада 2007 року, укладеного між ТОВ "Будівельно-виробнича компанія "Будреммонтаж 2009" та ТОВ "ДПС Плюс".

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 22 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто на його користь з ОСОБА_4 1 900 000 грн. основного боргу, 27 747,95 грн. – 3% річних, 121 600 грн. – інфляційне відшкодування, 113 304,11 грн. – облікова ставка НБУ від основної суми боргу та 1820 грн. судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м.Києва від 02 березня 2011 року рішення місцевого суду змінено в частині стягнення боргу за договором позики, зменшено його розмір до 1 600 000 грн.

В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій через свого представника ОСОБА_5, ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судами попередніх інстанцій судові рішення скасувати, задовольнити у повному обсязі зустрічний позов та закрити провадження у справі в частині первісного позову про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій через представника ОСОБА_7, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду за залишити в силі рішення Деснянського районного суду м.Києва від 22 листопада 2010 року. При цьому, також посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи первісний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами було укладено договори позики, згідно з якими ОСОБА_3. надав у борг ОСОБА_4 кошти, якими останній розпорядився на свій власний розсуд.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору удаваним правочином, суди дійшли висновку, що договір позики вчинено між фізичними особами, а ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами удаваність правочину.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом та вбачаться з матеріалів справи, 4,10,13,18 серпня 2009 року ОСОБА_4 було видано розписки про те, що він отримав від ОСОБА_3 у борг відповідно 400 000 грн., 300 000 грн., 200 000 грн. та 700 000 грн., на загальну суму 1 600 000 грн.

Строк повернення коштів у вказаних розписках визначено 01 вересня 2009 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що між сторонами укладено договори позики і кошти, надані ОСОБА_3. у борг ОСОБА_4, мають бути повернуті.

Згідно з правилами частини першої статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційних скарг про порушення судами попередніх інстанцій цих норм права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до необхідності переоцінки фактичних обставин справи, які відрізняються від зробленої судами.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому передбачених ст.ст. 338, 339 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 22 листопада 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м.Києва від 02 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.