Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гончара В.П., Нагорняка В.А.

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, треті особи: державне підприємство "Український карантинний розсадник", директор державного підприємства "Український карантинний розсадник" ОСОБА_4, Міністр з питань житлово-комунального господарства про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Міністерства з питань житлово-комунального господарства України на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 13 грудня 2010 року, ухвалу апеляційного суду м.Києва від 7 квітня 2011 року,

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі контракту №к/6-1 від 9 січня 2009 року працював на посаді директора державного підприємства "Український карантинний розсадник". Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства №43 "ОС" від 19 лютого 2010 року він був звільнений з цієї посади на підставі п.8 ст. 36 КЗпП України із розірванням контракту у зв?язку з тим, що ним не було забезпечено керівництво підприємством на належному рівні, не організовано виробничо-господарську та іншу діяльність, передбачену статутом та контрактом та не забезпечено ефективне використання державного майна, що засвідчено результатами позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства та зведеним актом інвентаризації майна.

Посилаючись на видачу наказу про звільнення у період його тимчасової непрацездатності, а також на застосування до нього догани за одне і те є правопорушення, із врахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним наказ №43 "ОС" від 19 лютого 2010 року про звільнення його з посади директора державного підприємства "Український карантинний розсадник", поновити його на посаді та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 13 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м.Києва від 7 квітня 2011 року, позов задоволено. Поновлено позивача на посаді директора державного підприємства "Український карантинний розсадник" із дня звільнення. Визнано недійсним наказ №43 ОС Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 19 лютого 2010 року про звільнення позивача. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 8333 грн. 33 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 2 500 грн.

У касаційній скарзі Міністерство з питань житлово-комунального господарства України просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що 9 січня 2009 року між ОСОБА_3 та Міністерством з питань житлово-комунального господарства України укладено контракт №К/6-1 (далі – Контракт), за умовами якого ОСОБА_3 з 12 січня 2009 року було призначено на посаду директора державного підприємства "Український карантинний розсадник".

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 23 жовтня 2009 року №327 за допущені порушення законодавчих та нормативно-правових актів під час здійснення фінансово-господарської діяльності ОСОБА_3 оголошено догану.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 19 лютого 2010 року Контракт розірвано на підставі п.5.3. та звільнено першим днем виходу з лікарняного ОСОБА_3 з посади директора Державного підприємства "Український карантинний розсадник" за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього Контрактом (п.8 ст. 36 КЗпП України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за одне й те ж правопорушення позивачу 9 січня 2010 року було оголошено догану, а 19 лютого 2010 року звільнено; у наказі про звільнення позивача зазначено про те,що вважати днем звільнення його з посади перший робочий день після виходу з лікарняного, проте така вказівка є лише наміром звільнити позивача у майбутньому, що не відповідає трудовому законодавству. Крім того, ураховуючи, що в день звільнення позивач хворів, суд дійшов висновку про порушення відповідачем при виданні наказу про розірвання з ним Контракту норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України, якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

П. 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено підстави, зазначені в контракті.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичків, при укладенні контракту закон надав право сторонам самим встановлювати їх права, обов’язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами Кодексу законів про працю України (322-08) , так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Умовами Контракту – підп. "а" п. 5.3. – передбачено, що підставою дострокового розірвання контракту є невиконання директором без поважних причин обов?язків, покладених на нього цим контрактом.

Із наказу про звільнення директора державного підприємства "Український карантинний розсадник" ОСОБА_3 від 19 лютого 2010 року № 43 ОС вбачається, що підставою для дострокового розірвання контракту з ОСОБА_3 зазначено результати позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства від 16 жовтня 20009 року, зведений акт інвентаризації майна та майнових зобов?язань державного підприємства від 12 лютого 2010 року.

Не спростовуючи надані відповідачем докази й не заперечуючи фактів невиконання ОСОБА_3 обов?язків, покладених на нього Контактом суди, неправильно застосувавши до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України, ст. ст. 147 КЗпП України, дійшли помилкового висновку про те, що зазначені обставини не можуть бути підставою для розірвання з позивачем контракту з мотивів, передбачених підп. "а" п. 5.3. Контракту, відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Суди не звернули уваги, що норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України застосовується лише до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41 КЗпП України) і не поширюється на випадки припинення трудового договору з інших підстав, зокрема, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України.

За порушення трудової дисципліни чинним трудовим законодавством передбачено застосування до працівника дисциплінарних стягнень та заходів впливу.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки одне з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання не є дисциплінарним стягненням. Таким чином, положення ст. 147 КЗпП України, на порушення яких як на підставу поновлення позивача на роботі послався суд першої інстанції, на спірні правовідносини не поширюється.

Не можна погодитися із висновком судів про те, що як підстава поновлення позивача на роботі є не зазначення в наказі конкретної дати про звільнення, а вказано на те, що днем звільнення вважати перший день після виходу позивача з лікарняного робочим днем.

Із матеріалів справи вбачається, що 6 квітня 2010 року на виконання наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 19 лютого 2010 року № 43 ОС видано наказ № 7-к "Про звільнення директора ОСОБА_3".

Проте, цьому наказу окремо та в сукупності з іншими доказами у справі суд апеляційної інстанції оцінки не надав.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду законною і обґрунтованою визнати не можна, тому вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м.Києва від 7 квітня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.