Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.,

Євграфової Є.П., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання незаконним підвищення процентної ставки та недійсною умову кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2011 року,

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 17 травня 2006року вона уклала з закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" кредитний договір №CNNN GK 00320008.

Відповідно до п.1.1 договору відповідач зобов’язався надати їй кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк 240 місяців по 15 травня 2026 року включно, у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 135600,00 грн. на наступні цілі: придбання житла, кредит у сумі 113 000, 00 грн. і на оплату страхових платежів у сумі 22600, 00 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитором і щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,55 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного договору. Періодом сплати за цим договором вважається період з 20 по 25 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти у сумі 1878,88 грн. (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, комісією, а також інші витрати банку відповідно до п.п. 2.2.9, 4.3.

Порядок збільшення розміру процентної ставки, визначений у п.2.3.1 договору, відповідно до якого банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користуванням кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше чим на 10 % у порівняні з курсом долара США до гривні, установленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд) або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до початку дії зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезазначеному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США за згодою позичальника.

На підставі укладеного між нею та відповідачем договору вона отримала кредит у розмірі 113 000,00 грн.

Вона своєчасно та в повному обсязі виконувала свої зобов’язання по сплаті заборгованості за кредитом, процентів, комісії. Однак у березні 2009 року дізналася, що відповідач в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки за договором, а отже збільшився розмір щомісячного платежу, про що вона не була повідомлена. На неодноразові усні звернення інформацію так і не отримала.

В жовтні 2009 року звернулася з запитом щодо розміру щомісячних платежів, належних відомостей не отримала.

Просила визнати нікчемним п.2.3.1 кредитного договору №CNNN GK №00320008 від 17 травня 2009 року, зобов"язати відповідача нараховувати проценти по кредитному договору №CNNN GK №00320008 від 17 травня 2009р. в розмірі 1 % на місяць та зарахувати надмірно сплачені грошові кошти у вигляді збільшеної процентної ставки та пені в рахунок сплати заборгованості за кредитом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на їх необґрунтованість та неправильне застосування судами норм матеріального права й допущені при розгляді справи порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підвищення процентної ставки за кредитним договором банком здійснено у відповідності до його умов, позивачка погодилася з пропозицією банка про підвищення процентної ставки, добросовісно сплачуючи кредит та відсотки по ньому у підвищеному розмірі.

Однак погодитись з таким висновком не можна.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення в справі не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Судами встановлено, що 17 травня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "Приватбанк" був укладений кредитний договір № CNNN GK 00320008, відповідно до якого банк надав останній кредит у вигляді готівки на строк 240 місяців по 15 травня 2026 року у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 135 600 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості і щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,55 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користуванням кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше чим на 10 % у порівняні з курсом долара США до гривні, установленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд) або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до початку дії зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезазначеному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США за згодою позичальника.

Листом від 31 грудня 2008 року відповідачем повідомлено позивача про збільшення з 1 лютого 2009 року відсоткової ставки за договором до 22,73 % річних і запропоновано в разі незгоди в строк до 20 січня 2009 року надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування.

В матеріалах справи відсутні відомості про отримання зазначеного листа позивачкою, її доводи про те, що копію листа від 31 грудня 2008року вона отримала від банку в листопаді 2009р., як додаток до листа від 16 листопада 2009р., тобто вже після підвищення процентної ставки за кредитним договором, суди належним чином не з"ясували.

Разом з тим, суди не звернули увагу на п.2.3.3 кредитного договору №CNNN GK 00320008, укладеного сторонами 17 травня 2006р., згідно з яким в разі неотримання банком протягом 20 днів письмової відповіді позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований банком) відповідно до п.2.3.1 даного договору банк на власний розсуд має право змінити умови договору – витребувати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов"язань за цим договором шляхом спрямування відповідного повідомлення або розірвати договір.

Таким чином, кредитним договором передбачена можливість підвищення процентної ставки банком тільки за письмовою згодою позичальника.

Факт сплати позивачкою платежів за кредитним договором за підвищеною процентною ставкою апеляційний суд розцінив як її згоду з новою процентною ставкою. Однак судом не враховано, що в матеріалах справи відсутня письмова згода позивачки на підвищення процентної ставки за кредитним договором.

Виходячи з викладеного, судові рішення ухвалені з порушенням вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України, що у відповідності до вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.