Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного казначейства України, треті особи: військова частина А 1356 МО України, військова частина А1789 МО України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 грудня 2010 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 березня 2011 року,-

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з рахунку Державного казначейства України на його користь 86085,88 грн. матеріальної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Позов мотивований тим, що вироком військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 15 червня 2006 року позивач був засуджений за ч.2 ст. 410 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на іспитовий термін строком на 1 рік та відповідно до ст. 54 КК України позбавлений військового звання "капітан". У зв’язку із набранням обвинувальним вироком законної сили, 7 грудня 2006 року позивач звільнений з військової служби та позбавлений військового звання. Ухвалою Верховного Суду України від 22 лютого 2008 року обвинувальний вирок від 15 червня 2006 року скасований, справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 4 серпня 2008 року позивач поновлений у військовому званні "капітан" та направлений для подальшого проходження військової служби до в/ч А1789. Вироком військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 24 січня 2009 року позивача виправдано. Даний вирок набрав законної сили 19 травня 2009 року. Ухвалою Верховного Суду України від 11 листопада 2009 року виправдовувальний вирок залишений без змін. У зв’язку з незаконними діями працівників органів військової прокуратури та військових судів позивач був позбавлений права на проходження військової служби, просування по службі, професійного та кар’єрного росту. Внаслідок вимушеного прогулу втратив грошове забезпечення за період з грудня 2006 року по липень 2008 року, матеріальну допомогу у зв’язку із скрутним становищем за 2007 рік, кошти на оздоровлення за 2007 рік, грошову премію до дня ЗСУ за 2006, 2007 роки, одноразову грошову винагороду за 2006-2007 роки, грошову премію до дня авіації за 2007 рік, компенсацію за невикористане котлове утримання по інженерно-технічній нормі, різницю між зменшеним грошовим забезпеченням у в/ч А1789 та тим, яке він міг отримати у в/ч А1356, різницю в індексації за рахунок звільнення. Крім того, позивачем було витрачено кошти на отримання правової допомоги у розмірі 9776 грн. Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з рахунку Державного казначейства України на його користь 86085,88 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 грудня 2010 року даний позов задоволений частково: стягнуто з державного бюджету, шляхом списання коштів з рахунку ДКУ на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 37549,47 грн. та 10000 грн. витрат, понесених на оплату правової допомоги. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10 березня 2011 року апеляційна скарга позивача відхилена, апеляція відповідача задоволена, Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи №2-1634/10, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений п.11 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4.03.1996 року №6/5/3/41 (z0106-96) .

В обґрунтування таких висновків апеляційний суд послався на те, що виправдовувальний вирок у відношенні позивача набрав законної сили 19 травня 2009 року – дата постановлення військовим Апеляційним судом Центрального регіону відповідної ухвали про залишення без змін вироку військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 24 січня 2009 року, а до суду з даним позовом позивач звернувся 31 серпня 2010 року, тобто з пропуском визначеного Порядком шестимісячного строку.

Разом з тим, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 січня 2009 року військовим місцевим судом Черкаського гарнізону у відношенні позивача винесено виправдовувальний вирок, залишений без змін ухвалою військового Апеляційного суду Центрального регіону України від 19 травня 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 11 листопада 2009 року.

Даним вироком позивача виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 410 КК України, у зв’язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Відповідно до п.11 Положення (z0106-96) про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

Даний пункт Положення (z0106-96) пов’язує початок перебігу шестимісячного строку для звернення до суду з метою визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону, з моментом направлення особі відповідного повідомлення, а не з моменту набрання виправдовувального вироку законної сили.

Апеляційний суд прийшов до хибного висновку про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, відраховуючи даний строк з 19 травня 2009 року – дня винесення апеляційним судом ухвали про залишення без змін виправдовувального вироку суду першої інстанції. Судом не враховано дати постановлення остаточного рішення суду касаційної інстанції, ухваленого Верховним Судом України 11 листопада 2009 року та дати отримання його копії позивачем.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог позивача у зв’язку із пропуском строку звернення до суду, не врахував положення ст. 267 ЦК України, відповідно до яких позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В порушення вимог даної статті ЦК України (435-15) , апеляційний суд відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду за відсутності відповідної заяви сторони у спорі про застосування наслідків спливу позовної давності.

При розгляді даної справи судами як першої, так і апеляційної інстанції, жодна із сторін у спорі не акцентувала увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, жодної заяви про застосування наслідків пропуску такого строку сторонами не подавалось.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до хибного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 у зв’язку із пропуском строку звернення до суду, та помилково скасував рішення суду першої інстанції.

При цьому, суд першої інстанції повно встановивши фактичні обставини справи, дав об’єктивну оцінку зібраним у справі доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає Закону.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову не спростовують висновків даного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду слід скасувати з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 березня 2011 року скасувати, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.