Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.

суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

Журавель В.І., Ситнік О.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Управління Луганської міської ради з питань житлового господарства та приватизації житла "ПП "Теплоремонт", міське комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсними приватизації та свідоцтва про право власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області від 17 березня 2011 року,

У травні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним розпорядження органу приватизації про передачу у приватну власність ОСОБА_4. квартири АДРЕСА_1.

Вимоги мотивовані тим, що 30 березня 1995 року йому у користування була надана спірна квартира, в якій він зареєструвався та став постійно проживати, уклавши договір найму житла з підприємством по обслуговуванню житла ПП "Теплоремонт". Після реєстрації шлюбу, у жовтні 2006 року за його згодою у квартирі була зареєстрована, як член сім"ї наймача, його дружина ОСОБА_4

17 квітня 2007 року шлюб між подружжям розірваний. В подальшому йому стало відомо, що без його на те згоди, 08 листопада 2008 року відповідачкою одноособово здійснена приватизація вказаної вище квартири, всі документи на приватизацію житла заповнені та підписані лише ОСОБА_4

Вважає, що приватизація спірної квартири була проведена з порушенням норм законодавства, тому просить визнати її недійсною.

Рішенням Артеміського районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року позовні вимоги задоволено. Скасовано розпорядження органу приватизації №3089 від 14 грудня 2006 року про передачу в приватну власність ОСОБА_4. квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло на ім"я відповідачки та зобов’язано Управління житлового господарства та приватизації житла Луганської міської ради виключити запис про приватизацію її ОСОБА_4.

Зобов’язано КП "Бюро технічної інвентаризації м. Луганська" анулювати відомості про реєстрацію права власності на згадану квартиру за реєстраційним номером 21057811 у реєстрі права власності на нерухоме майно.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 17 березня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення Артеміського районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що під час здійснення відповідачкою приватизації спірного жилого приміщення були порушені його права та інтереси, оскільки з заявою про приватизацію звертався не наймач ОСОБА_3, а ОСОБА_4., яка на час звернення не була членом сім"ї наймача і з якою не укладався договір найму житлового приміщення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач вже використав своє право на безоплатну приватизацію житла і має на праві власності частку іншої квартири .

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.

Так, порядок приватизації квартир, що відносяться до державного житлового фонду, регулюється Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , зокрема ст. 8 цього Закону.

Згідно із цією нормою приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно проживають у квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (v0056303-92) затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яким передбачено процедуру такої передачі.

Судом установлено, що 30 березня 1995 року на підставі ордеру ОСОБА_3 у користування була надана квартира АДРЕСА_1, в якій він зареєструвався та став постійно проживати і користуватися, уклавши договір найму з підприємством по обслуговуванню житла ПП "Теплоремонт".

10 лютого 2006 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_4, яка 27 жовтня 2006 року, з його згоди, була зареєстрована у зазначеному житловому приміщенні, як член сім"ї наймача.

17 квітня 2007 року шлюб між сторонами розірваний.

На підставі розпорядження органу приватизації №3089 від 14 грудня 2008 році зазначену квартиру загальною площею 34,2 кв.м. передано у приватну власність ОСОБА_4.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 не давав письмової згоди на приватизацію спірної квартири, в органи приватизації не ходив, заяву не підписував, дізнався про приватизацію в 2008 році .

Таким чином, небажання когось із членів сім'ї взяти участь у приватизації квартири позбавляє можливості інших членів сім'ї на отримання квартири у власність у порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , чого апеляційний суд не врахував та неправильно застосував норму матеріального права при ухваленні рішення у справі.

Слід зазначити, що факт участі ОСОБА_3 у приватизації іншого житла, на який послався апеляційний суд у своєму рішенні, не скасовує вимоги щодо письмової згоди всіх членів сім"ї.

Тобто, установивши порушення порядку приватизації квартири, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав задоволення позову у повному обсязі.

Скасовуючи рішення, ухвалене згідно із законом, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що не була порушена процедура передачі спірної квартири у власність відповідачки .

При цьому, у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України, апеляційний суд не навів достатніх мотивів, за якими він вважав невірними висновки суду першої інстанції.

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області від 17 березня 2011 року скасувати.

Рішення Артеміського районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.