Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.

суддів Кафідової О.В., Коротуна В.М.,

Мартинюка В.І., Попович О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ДП Центр ДЗК, про скасування рішення третейського суду, визнання договорів купівлі – продажу земельних ділянок недійсними, визнання недійсними державних актів про право власності на землю та скасування їх державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року та на рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2011 року,

Прокурор м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування рішення третейського суду, визнання договорів купівлі – продажу земельних ділянок недійсними, визнання недійсними державних актів про право власності на землю та скасування їх державної реєстрації.

рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року позов прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради було задоволено. Визнано недійсним рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Капітал" від 12 квітня 2007 року. Визнано недійсним договір купівлі – продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в м. Вінниці по вул. І. Богуна, №б/н, укладений 11 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 07.05.2007 року серії ЯБ №971945 та серії ЯБ №971946 площею 0,0800 га та 0,0950 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, на ім’я ОСОБА_3. Зобов’язано Вінницьку регіональну філію ДП "Центр державного земельного кадастру" скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки площею 0,0800 га та 0,0950 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, на ім’я ОСОБА_3.

рішенням апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року змінено та доповнено: замість "недійсним рішення постійно діючого третейського суду" зазначено "недійсними рішення постійно діючого третейського суду", доповнено словами "за позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі – продажу земельних ділянок дійсними". Доповнено абзацом: Визнати недійсним договір купівлі – продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, укладений 11.04.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що справа по які прийнято рішення третейським судом, останньому не підвідомча відповідно до закону.

За положеннями ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (1701-15) .

За змістом ст. 2 указаного Закону третейська угода – це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Ухвалюючи судові рішення по справі суди встановили, що 11 квітня 2007 року ОСОБА_3 уклав у простій письмовій формі договори купівлі – продажу земельних ділянок по АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 – 0,095 га і у ОСОБА_4 – 0,08 га.

Вказані договори купівлі – продажу земельних ділянок укладені в простій письмовій формі.

рішенням третейського суду від 12 квітня 2007 року договори купівлі – продажу були визнані дійсними та 07 травня 2007 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_3 було видано державні акти на право приватної власності на вказані земельні ділянки.

рішенням Вінницького міськвиконкому від 25 червня 2007 року надано дозвіл на будівництво житлового будинку ОСОБА_3

рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20 серпня 2009 року, визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 в м. Вінниці, видані на ім’я ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Встановивши такі обставини суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що договори купівлі – продажу нерухомого майна від 11 квітня 2007 року не є вчиненими (є нікчемними), оскільки, як вбачається з матеріалів справи, не здійснено нотаріальне посвідчення та не проведена державна реєстрація. У зв’язку з тим, що спірні правочини не створили прав та обов’язків сторін, цивільні правовідносини між сторонами не виникли, то підстави для передачі спорів на вирішення третейського суду відсутні.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки у випадках, передбачених цим Законом (1701-15) , до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване з таких підстав:

- рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

- третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 цього Закону України "Про третейські суди" (1701-15) заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до вірного висновку про те, що третейським судом було вирішено спори про визнання правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, дійсними, а тому обидва рішення третейського суду підлягають скасуванню.

Разом із тим, встановивши, що обидва рішення третейського суду підлягають скасуванню, в резолютивній частині рішення, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, замість скасування рішення третейського суду, зазначено про визнання недійсними рішення третейського суду.

Звертаючись до суду із цим позовом, з урахуванням доповнень, прокурор м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради в своїх позовних вимогах просив саме скасувати рішення третейського суду, а не визнати недійсним.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

На підставі наведеного, рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині визнання недійсними рішення третейського суду, підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, в решті доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішень судів та закриття провадження у справі не вбачається.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2011 року скасувати в частині визнання недійними рішень третейського суду та ухвалити в цій частині нове рішення, яким скасувати рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Капітал" від 12 квітня 2007 року.

В решті рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2011 року – залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.