6-25584св11 Про стягнення матеріальної та моральної шкоди - 28.09.2011 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Марфін банк", третя особа – ОСОБА_4, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2011 року, -

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом у якому вказував, що між ним та ВАТ "Морський транспортний банк" (далі ВАТ "МТБ"), назву якого змінено на публічне акціонерне товариство "Марфін банк" (далі ПАТ "Марфін банк"), 27 травня 2003 року було укладено кредитний договір №251/FK, за яким ОСОБА_3 надавався кредит у розмірі 40 тисяч доларів США та строк до 27 травня 2006 року зі сплатою 15% річних. На забезпечення виконання позичальником зобов’язань за вказаним договором, 27 травня 2003 року укладено договір застави нерухомого майна у вигляді 7/100 частин нежилих будівель у АДРЕСА_1 та на 94/100 частини нежитлових приміщень по АДРЕСА_2.

Відповідно до рішення виконкому Одеської міської ради за №610 від 30 жовтня 2003 року майно, по АДРЕСА_1, передане у заставу, підлягало знесенню на виконання заходів щодо реконструкції кварталу, про що було повідомлено ОСОБА_3

У березні 2004 року ВАТ "МТБ" повідомив ОСОБА_3 про наявність інформації про можливу втрату предмета застави і просив замінити предмет застави аналогічним. При невиконанні вказаної вимоги банк попереджав ОСОБА_3 про можливість вимоги дострокового повного повернення кредиту. Зазначене повідомлення ОСОБА_3 було отримано і ним надана відповідь, що вказаному заставленому майну не загрожує знищення.

24 січня 2005 року ВАТ "МТБ" направили ОСОБА_3 повідомлення, що ним не виконані вимоги кредитного договору, не застраховано об’єкт застави на користь банку та наполягали провести заміну об’єкта застави по АДРЕСА_1, який перебуває під арештом, накладеним за ухвалою суду про забезпечення позову, на рівноцінний.

ОСОБА_3 відповів, що він звернувся із заявою до правоохоронних органів, та наполягав, що у заставі перебуває інший об’єкт нерухомості, окрім того, на який накладено арешт. ( а.с.84, т.1).

На запит Приморського районного суду м. Одеси ВАТ "МТБ" надав відповідь у якій повідомляв про укладений кредитний договір на забезпечення виконання якого ОСОБА_3 передане у заставу майно у вигляді 7/100 частин нежитлових будівель по АДРЕСА_1 та 94/100 частини нежитлових будівель по АДРЕСА_2. Зазначено розмір щомісячного платежу, розмір відсотків за користування кредитом та відомості щодо заборгованості ОСОБА_3 на час надання відповіді.

14 лютого 2005 року ВАТ "МТБ" повідомив ОСОБА_3, що банк погодився на пропозицію ОСОБА_4 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 травня 2003 року, зазначав, що ОСОБА_4 повністю виконала зобов’язання з приводу погашення кредиту і до неї, відповідно до вимог ч.3 ст. 528 ЦК України переходить право вимоги за вказаним договором.

ОСОБА_3 вважав, що банк порушив вимоги ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", так як ним надана інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта і розголошення цієї таємниці завдало йому майнової та моральної шкоди, оскільки на підставі вказаної інформації, за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2005 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на 7/100 частин нежитлових будівель по АДРЕСА_1, після чого ОСОБА_4 вчинила дії зі знесення вказаного об’єкта нерухомості, вартість якого за оцінкою експерта складала 1001489 грн., а після неправомірних дій банку – 81774 грн.

Вважав, що внаслідок неправомірних дій ВАТ "МТБ" йому було спричинено майнову шкоду у вигляді пошкодження будівлі СТО у розмірі 919715 грн. та моральну шкоду у розмірі 500000 грн., які просив стягнути із ВАТ "МТБ".

рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2010 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Стягнуто із ВАТ "Морський транспортний банк" на користь ОСОБА_3 суму матеріальних збитків в розмірі 919 715,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.

рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2011 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2010 року змінено в частині стягуваної суми у відшкодування майнової та моральної шкоди - стягнуто із ВАТ "Морський транспортний банк" на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 669 715,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Марфін банк" просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким частково погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до кредитного договору №251/РК від 27 травня 2003 року та договору застави нерухомого майна від 27 травня 2003 року, укладеного на забезпечення виконання кредитного договору, дії ВАТ "МТБ" не відповідали вимогам п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України щодо справедливості, добросовісності та розумності у цивільних правовідносинах, при укладенні договору відступлення права вимоги ВАТ "МТБ" не врахував, що вказане зобов’язання по сплаті за кредитним договором ОСОБА_3 виконував своєчасно і добросовісно, банк не мав права передавати свої права за договором застави нерухомого майна іншій особі та надавати відомості щодо укладеного з ОСОБА_3 кредитного договору та договору застави на запит суду, в результаті чого майну ОСОБА_3 були спричинені майнова та моральна шкода, розмір якої зменшено апеляційним судом.

Однак, з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Судом першої та апеляційної інстанції повно і всебічно розглянуто позовні вимоги, встановлені обставини справи, з яких випливає, що між ОСОБА_3 та ВАТ "МТБ", правонаступником якого є ПАТ "Марфін банк", 27 травня 2003 року укладено кредитний договір №251/FK, за яким ОСОБА_3 надавався кредит у розмірі 40 тисяч доларів США та строк до 27 травня 2006 року зі сплатою 15% річних. Договір укладено у простій письмовій формі і підписано сторонами та посвідчено печаткою банку.

На забезпечення виконання позичальником зобов’язань за вказаним договором, 27 травня 2003 року укладено договір застави нерухомого майна у вигляді 7/100 частин нежилих будівель у АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення виконкому Одеської міської ради за №610 від 30 жовтня 2003 року майно, передане у заставу підлягало знесенню на виконання заходів щодо реконструкції кварталу, про що було повідомлено ОСОБА_3

У березні 2004 року ВАТ "МТБ" повідомив ОСОБА_3 про наявність інформації про можливу втрату предмета застави і просив замінити предмет застави аналогічним. При невиконанні вказаної вимоги банк повідомляв ОСОБА_3 про можливість вимоги дострокового повного повернення кредиту. Зазначене повідомлення ОСОБА_3 було отримано і надано відповідь про те, що вказаному заставленому майну не загрожує знищення.

20 січня 2005 року представник ОСОБА_4 повідомив ВАТ "МТБ" про спір між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з приводу права власності на предмет застави, нерухоме майно по АДРЕСА_1 та запропонував банку відступити право вимоги за кредитним договором між ВАТ "МТБ" та ОСОБА_3 ( а.с.71, т.1).

24 січня 2005 року ВАТ "МТБ" направили ОСОБА_3 повідомлення, що ним не виконані вимоги кредитного договору, оскільки існує непогашена пеня та штраф, нараховані у зв’язку з порушенням п.2.2 договору, не застраховано об’єкт застави на користь банку та наполягали на наданні письмових пояснень з приводу накладення арешту на предмет застави і проведенні заміну об’єкта застави, який перебуває під арештом, на рівноцінний.

ОСОБА_3 надано відповідь, що він звернувся із заявою до правоохоронних органів, та наполягав на тому, що у заставі перебуває інший об’єкт нерухомості, окрім того, на який накладено арешт. ( а.с.84, т.1).

11 лютого 2005 року ОСОБА_4 повідомила ВАТ "МТБ" про перерахування коштів у рахунок погашення кредитних зобов’язань ОСОБА_3 за договором кредиту від 27 травня 2003 року. ( а.с.293-295 т.1).

ВАТ "МТБ" у листі на ім’я ОСОБА_4 повідомили про зарахування внесених коштів у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 27 травня 2003 року та відповідно до вимог ч.3 ст. 528 ЦК України зазначили про перехід до неї права вимоги за вказаним договором і направили кредитний договір від 27 травня 2003 року, договори застави.

На запит Приморського районного суду м. Одеси ВАТ "МТБ" надали відповідь у якій вказували, що між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на забезпечення виконання якого ОСОБА_3 передане у заставу майно у вигляді 7/100 частин нежитлових будівель по АДРЕСА_1 та 94/100 частини нежитлових будівель по АДРЕСА_2. Зазначено розмір щомісячного платежу, розмір відсотків за користування кредитом та відомості щодо заборгованості ОСОБА_3 на час надання відповіді.( а.с.70, т.1).

14 лютого 2005 року ВАТ "МТБ" повідомив ОСОБА_3 про надання інформації на запит суду з приводу кредитних зобов’язань, які існували між банком та ОСОБА_3, та переданого у заставу майна. Крім того, ОСОБА_3 було повідомлено, що банк згодився на пропозицію ОСОБА_4 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 травня 2003 року, зазначили, що ОСОБА_4 повністю виконала зобов’язання з погашення кредиту і до неї, відповідно до вимог ч.3 ст. 528 ЦК України, переходить право вимоги за вказаним договором.

Зазначивши у рішеннях про вказані обставини, суди не застосували вимоги п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, за якою кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Оскільки кредитний договір між ОСОБА_3 та ВАТ "МТБ" було укладено у простій письмовій формі, то у контексті ч.1 ст. 207 ЦК України обмін листами контрагентів щодо відступлення права вимоги за кредитним договором є дотриманням письмової форми договору. При цьому закон не вимагає, щоб існували будь-які причини для відступлення права вимоги, оскільки вказані дії повністю віднесені на розсуд кредитора і не вимагають не лише згоди боржника, але не пов’язуються із наявність будь-яких інших обставин.

Посилання ОСОБА_3 на недотримання форми відступлення вимоги за договором застави нерухомого майна не ґрунтується на обставинах справи, оскільки ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було встановлено про наявність між ВАТ "МТБ" та ОСОБА_4 угоди щодо відступлення права вимоги за договором застави.

На виконання вимог ст. 516, 517 ЦК України ВАТ "МТБ" передали ОСОБА_4 документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Не застосувавши вказані норми закону, суди дійшли до хибного висновку про порушення банком порядку відступлення права вимоги.

ОСОБА_3 посилається як на підставу відшкодування майнової шкоди на порушення банком банківської таємниці щодо існування кредитного договору, руху коштів на рахунку та майно, яке було передано у заставу.

При цьому судами першої та апеляційної інстанції встановлено і сторонами не оспорюється, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на заставлене майно, визнано за ОСОБА_4 право власності на 7/100 частин нежитлових приміщень розташованих по АДРЕСА_1, звільнення та передачу ОСОБА_4 вказаних приміщень в натурі та допущено негайне виконання рішення суду. Новий власник приміщення почала проводити роботи по знесенню вказаних будівель, про що засвідчено у акті державного виконавця ВДВС Приморського районного управління юстиції м. Одеси від 18 травня 2005 року.

ОСОБА_3 пов’язує руйнування його майна, оскільки у подальшому, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2005 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2005 року було скасоване за апеляційною скаргою ОСОБА_3, із діями ВАТ "МТБ", який надав інформацію на запит суду.

Однак, вказані посилання не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки у судових рішеннях надається оцінка іншому судовому рішенню. Але суд першої інстанції не наділений повноваженнями щодо перегляду судових рішень, ухвалених у іншому складі, а суд апеляційної інстанції розглядає справу лише в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України і також не наділений повноваженнями надавати оцінку діям суду при розгляді іншої цивільної справи, так як рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2005 року було переглянуто у апеляційному порядку.

Крім того, посилаючись на надання банком на запит суду інформації про кредитний договір та стан його виконання та пов’язуючи ці дії із руйнуванням майна ОСОБА_3 в наступному при виконанні іншого судового рішення, яке набрало чинності, а потім було скасоване, суди не звернули уваги на вимоги ст. 212 ЦПК України щодо оцінки судом доказів за своїм внутрішнім переконанням та на постулат ч.2 ст.212 ЦПК, який передбачає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Зазначаючи, що без вказаної інформації суд виніс чи міг би ухвалити інше рішення, суди не врахували вимоги ст. 213 ЦПК України, що рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суди не врахували, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається, відповідно до ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у редакції, яка діяла на час звернення суду із запитом до ВАТ "МТБ" про надання інформації, банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду.

Відповідно до ч.2 ст. 1076 ЦК України відповідальність банку настає у разі розголошення відомостей, що становлять банківську таємницю і лише за умови, що між вказаним розголошенням та спричиненою шкодою існує причинний зв’язок, тобто у контексті вимог ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, за наявності складу делікту. Однак суди на вказану вимогу уваги не звернули та не встановивши наявність делікту: протиправних дій причинителя шкоди, його вини, наявність самої шкоди (як майнової, так і моральної), причинного зв’язку між протиправними діями причинителя та наявною шкодою, невірно застосували норми ч.2 ст. 1076 ЦК України.

У даному випадку суди не врахували вказаних вимог, що потягло за собою ухвалення рішень, які не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції повно і всебічно встановлено фактичні обставини справи, але невірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає за можливе скасувати судові рішення та ухвалити нове.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор має право передати свої права у зобов’язанні іншій особі (відступити вимогу) без будь-яких підстав, оскільки таке право кредитора є абсолютним і не потребує будь-чиєї згоди. Відступлення права вимоги ВАТ "МТБ" ОСОБА_4 за кредитним договором від 27 травня 2003 року здійснено з дотримання вимог, передбачених ст.ст. 513- 517 ЦК України та правомірно направлено ОСОБА_4 документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Крім того, застосування ч.2 ст. 1076 ЦК України щодо відшкодування шкоди застосовується у контексті вимог ст. 1166, ст. 1167 ЦК України, якими передбачено, що вказана шкода підлягає відшкодуванню за наявності причинного зв’язку між діями причинителя та завданою шкодою.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Колегія суддів враховує вимоги ст. 88 ЦПК України та задовольняє вимоги ВАТ "МТБ" про відшкодування судових витрат у розмірі 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 850 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 850 грн. судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції, а всього 240 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1700 грн. судового збору.