6-21335св11 Про визнання недійсними рішення щодо приватизації та свідоцтва про право власності - 28.09.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Соснівської районної ради м. Черкаси, ОСОБА_8 про визнання недійсним рішення про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, виселення, скасування реєстрації, вселення, зобов’язання вчинити дії, встановлення порядку користування, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб, такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання добросовісним набувачем, скасування реєстрації, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_9 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2011 року, -

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом.

Свої вимоги мотивували тим, що 3 вересня 1980 року виконавчим комітетом Соснівської районної ради м. Черкаси був виданий ордер № 752 на заселення до трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 68,7 кв.м., де були зареєстровані і в подальшому проживали ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

20 липня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був розірваний та виникло питання про визначення порядку користування квартирою, оскільки ОСОБА_6 в добровільному порядку вирішити питання про користування житловим приміщенням не бажав.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 червня 2007 року позовну заяву ОСОБА_3, яка діяла у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 та ОСОБА_4 залишено без розгляду. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право власності на квартиру, приватизувавши її та продав ОСОБА_7 В подальшому вказане заочне рішення було скасоване.

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 та її син ОСОБА_8, вселилися у спірну квартиру.

Посилаючись на незаконність дій відповідачів просили задовольнити їх позовні вимоги.

ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з тих підстав, що з 2002 року відповідачі не проживали в спірній квартирі, тому втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання добросовісним набувачем та скасування їх реєстрації у спірній квартирі, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 серпня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Після державної реєстрації даної квартири ОСОБА_7 та її син ОСОБА_8 вселились до спірної квартири, де проживають по даний час.

Крім того у квартирі вони зробили ремонт, розрахувалися з боргами за комунальні послуги.

рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2011 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; задоволено позовні вимоги ОСОБА_6; визнано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1; задоволено позовні вимоги ОСОБА_7 про визнання добросовісним набувачем та скасування реєстрації – визнано ОСОБА_7 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1; скасовано реєстрацію ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_9 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вважали доведеним, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з 2002 року не проживали у спірній квартирі у зв’язку з перебуванням за кордоном, лише зрідка приїжджали в Україну, тому, відповідно до ст. 71 ЖК України, втратили право користування спірною квартирою.

Однак, з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

При розгляді справи судами не було враховано, що у 2006 році до суду з позовом звернулися ОСОБА_3, яка діяла у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, та ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням та про розподіл особових рахунків.

Із наданої довідки ВЖРЕУ№2 Управління житлово-комунального господарства виконкому Черкаської міської ради від 31.05.2006 року вбачається, що ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровані і проживають у спірній квартирі.(а.с.5).

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі у зв’язку з виїздом за кордон на роботу, але при цьому зазначається, що вона виїздить за кордон на тимчасове місце перебування, про що свідчать досліджені судами візи про в’їзд до Португалії, які відкривалися на певний строк, а саме на один рік.

Стовно виїзду за кордон ОСОБА_5 та ОСОБА_4, то матеріали справи містять докази, які досліджувалися судами і були покладені в основу рішення, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виїздили за кордон на навчання також тимчасово, про що свідчать надані ними візи на в’їзд до Португалії. Крім того, суд першої інстанції встановив, що на час виїзду за кордон ОСОБА_5 був неповнолітнім, і ОСОБА_6 у своїй заяві від 24 вересня 2002 року надавав згоду на тимчасовий самостійний виїзд за кордон на навчання свого неповнолітнього сина.

За положеннями ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням, у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 ст. 71 ЖК України, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом 6 місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) зазначено, що у справах визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК України, необхідно з’ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Висновок суду про визнання ОСОБА_3, яка тимчасово, у зв’язку із працевлаштуванням виїздила кожного року на роботу до Португалії, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які виїздили до Португалії тимчасово на навчання, такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суперечить вимогам ст. 71 ЖК України.

Крім того, суди дослідили, що з 2004 року у спірній квартирі фактично проживала співмешканка ОСОБА_6, що перешкоджало проживанню у квартирі не тільки ОСОБА_3, але і ОСОБА_5 та ОСОБА_4, але не врахували вказану обставину.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягають відхиленню.

Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, не перевірив доводи позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо оскарження рішення органу приватизації про передачу квартири у власність ОСОБА_6, не встановив фактичні обставини щодо видачі ОСОБА_10 свідоцтва про право власності на спірну квартиру у порядку її приватизації, не звернув уваги на необхідність застосування ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", згідно частини другої якої передання займаних квартир ( будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири(будинку), не перевірив, чи були дотримані вимоги ст. 227 ЦПК України у редакції, яка діяла на час ухвалення судом заочного рішення від 22 березня 2007 року.

Також судом першої інстанції не було досліджено вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про встановлення порядку користування спірною квартирою.

Оскільки судом не було встановлено фактичних обставин справи, у цій частині позовних вимог рішення суду підлягає скасуванню, а справа – поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 16 серпня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, то колегія суддів вважає, що висновок суду про визнання ОСОБА_7 законним власником житла є передчасним, зробленим без урахування усіх обставин справи та без дослідження відповідних доказів.

Також є ухваленим без дослідження фактичних обставин справи і висновок суду про необхідність виселення ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зі спірного житлового приміщення.

Оскільки судом першої та апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин справи у цій частині позовних вимог, їх рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.