Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про передачу заставленого майна в заклад і звернення стягнення на заставлене майно, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання кредитного договору та договору застави рухомого майна недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 грудня 2010 року, -

У грудні 2009 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про передачу заставленого майна в заклад і звернення стягнення на заставлене майно. Позивач посилався на те, що між ним та відповідачем 13 квітня 2005 року укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 30 317 доларів США на строк до 12 квітня 2010 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. Відповідач взяті на себе зобов’язання виконав частково, станом на 30 жовтня 2009 року відповідач має заборгованість у розмірі 10 111 доларів США 42 центів, яка складається з заборгованості за кредитом, процентами, комісією, пенею. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 13 квітня 2005 року був укладений договір застави рухомого майна, відповідно до якого відповідач надав в заставу автомобіль марки NISSAN, модель PRIMERA, рік випуску 2004, який належить відповідачу на праві власності. Позивач просив передати йому в заклад шляхом вилучення у відповідача автомобіль, в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на автомобіль шляхом його продажу з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобілю з обліку в органах ДАЇ України і наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, стягнути з відповідача судові витрати.

У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору та договору застави рухомого майна недійсними. Просив суд визнати недійсними кредитний договір та договір застави рухомого майна, зобов’язати приватного нотаріуса виключити з реєстру застав рухомого майна автомобіль.

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 30 вересня 2010 року у задоволенні позовів ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції змінене, автомобіль переданий в заклад ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом вилучення його у ОСОБА_3, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет застави автомобіль марки NISSAN, модель PRIMERA, рік випуску 2004, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_3, з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати в розмірі 928 грн. 21 коп. В частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не переглядалося.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про передачу автомобілю в заклад та звернення стягнення на предмет застави, апеляційний суд виходив з того, що відповідач має заборгованість за кредитним договором, тому автомобіль, який був переданий відповідачем в забезпечення кредитного зобов’язання підлягає вилученню у відповідача з передачею його позивачу в заклад, та вважав, що є підстави для звернення стягнення на заставлене майно.

Проте з такими висновками апеляційного суду в повній мірі погодитись неможливо.

Судом встановлено, що 13 квітня 2005 року між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав від банку кредит в розмірі 30 317 доларів США, в забезпечення виконання кредитного зобов’язання позивач передав в заставу належний йому автомобіль.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет застави, суд першої інстанції виходив з того, що банк не надав належного розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором, з наданих доказів випливає, що відповідач тривалий час до лютого 2009 року сплачував суми за договором у визначенні графіком строки, під час розгляду справи сплатив частку заборгованості, яка утворилась, що не було враховано банком, тому суд вважав, що відсутні підстави для висновку про невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду справи в апеляційному суді банком надано розрахунок заборгованості відповідача за кредитним зобов’язанням, а тому дійшов до висновку, що є підстави для звернення стягнення на предмет застави.

З розрахунку заборгованості, яка надана банком під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вбачається, що позивачем зазначені суми боргу, а саме розмір простроченої заборгованості за кредитом, процентами, по комісії, а також пеня, всього на загальну суму 14 222 долара США 84 цента (а. с. 140). Також в розрахунку заборгованості банком зазначено, що сума боргу за кредитним договором станом на 27 грудня 2010 року становить 14 222 грн. 84 коп. Апеляційний суд в рішенні зазначив, що звернення стягнення на заставлене майно проводиться в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 10 111 доларів США 42 цента. Проте визначений апеляційним судом розмір заборгованості не співпадає з розміром заборгованості, який визначений кредитором. Крім того, банком в розрахунку надані взаємовиключні відомості про суму боргу, а саме понад 14 тисяч доларів США та про суму боргу станом на 27 грудня 2010 року в розмірі 14 222 грн. 84 коп., з розрахунку банку не випливає, чи була ним врахована сума за кредитним зобов’язанням, сплачена відповідачем під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд належним чином доводи позивача та заперечення відповідача не перевірив.

Оскільки висновки в рішенні апеляційного суду щодо невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, а також щодо визначення розміру заборгованості боржника перед банком не ґрунтуються на належних доказах, з ними погодитись неможливо.

Рішення судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог відповідача в касаційному порядку не переглядаються, оскільки сторонами не оскаржені.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного Харківської області від 27 грудня 2010 року в частині передачі предмета застави в заклад та звернення стягнення на предмет застави скасувати, справу направити до апеляційного суду на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.