6-7411св10 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 28.09.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до приватного підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договорів поруки недійсним за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року,

У квітні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 березня 2007 року уклало із приватним підприємцем ОСОБА_1 кредитний договір, згідно з яким надало йому кредит у вигляді поновлюваної лінії в розмірі 150 тис. грн., а додатковими угодами розмір кредиту був збільшений до 500 тис. грн., які позичальник отримав на термін до 19 березня 2012 року. Для забезпечення виконання кредитних зобов’язань ОСОБА_1, банком 22 березня 2007 року та 26 жовтня 2007 року укладені договори поруки з ОСОБА_2 Проте позичальник умови кредитного договору порушив і станом на 20 березня 2009 року допустив заборгованість у розмірі 544 616 грн. 83 коп., яку позивач поросив солідарно стягнути з відповідачів.

У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання договорів поруки недійсним, посилаючись на те, що вказані договори із банком не укладала і не підписувала, а про їх існування узнала із первісного позову.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 6 квітня 2010 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено та на його користь стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитом у загальній сумі 544 616 грн. 83 коп.; розподілено судові витрати. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року рішення місцевого суду в частині стягнення кредиту з ОСОБА_1 скасовано та провадження у справі в цій частині закрито. В решті – рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ ставиться питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо вирішення первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, й залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову не оскаржуються, скарга таких доводів не містить, а тому вони не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, частково скасовуючи рішення місцевого суду про задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та закриваючи провадження у справі відносно ОСОБА_1, виходив із того, що кредитний договір укладено з приватним підприємцем, тому такий спір належить до розгляду в порядку господарського судочинства.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з такого.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 22 березня 2007 року ПАТ КБ "Приватбанк" уклало з приватним підприємцем ОСОБА_1 кредитний договір, згідно з яким позичальник отримав кредит у вигляді поновлюваної лінії в розмірі 150 тис. грн., а додатковими угодами розмір кредиту був збільшений до 500 тис. грн., які позичальник отримав на термін до 19 березня 2012 року. Для забезпечення виконання кредитних зобов’язань ОСОБА_1, банком 22 березня 2007 року та 26 жовтня 2007 року укладені договори поруки з ОСОБА_2 Умови кредитного договору ОСОБА_1 порушені, допущена кредитна заборгованість, на письмову вимогу банка про погашення заборгованості відповідачі не відреагували.

Зазначивши, що кредитний договір укладено із приватним підприємцем, а тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, апеляційний суд не звернув уваги на те, що однією зі сторін у справі є фізична особа (поручитель), вимоги є взаємопов’язаними між собою і окремий їх розгляд неможливий. При цьому правом визначення предмета та підстави позову наділений лише позивач, а ПАТ КБ "ПриватБанк" скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 543 ЦК України, і заявив вимоги про солідарне стягнення кредитної заборгованості. Право за пред’явлення такого позову (до кількох відповідачів) передбачено ст. 32 ЦПК України.

Отже, незважаючи на те, що договір поруки є самостійним цивільно-правовим договором, але він укладається саме для забезпечення виконання основного зобов’язання, а поручитель відповідає перед кредитором солідарно із позичальником. Неможливість їх окремого розгляду може бути пов’язана, наприклад, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов’язання та іншими умовами договорів.

У зв’язку із викладеним ухвала апеляційного суду в частині вирішення первісного позову підлягає скасуванню, оскільки, залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині стягнення кредитної заборгованості з поручителя – ОСОБА_2, суд у порушення вимог ст. ст. 214, 303, 304 ЦПК України не перевірив законність і обґрунтованість рішення в цій частині в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

При цьому справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом, а зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов’язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Разом із тим на порушення зазначених положень закону апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, обмежився лише узагальнюючою фразою про те, що в цій частині рішення суду є правильним, не навівши ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи відносно первісного позову, судом не встановлені, ухвала апеляційного суду в цій частині не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року в частині вирішення первісного позову публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення кредитної заборгованості скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.