Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 про розірвання договору на виконання робіт, повернення коштів та відшкодування збитків за касаційною скаргою суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2010 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 7 червня 2007 року уклав із суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_2 (далі – СПД ОСОБА_2.) договір на виконання робіт по придбанню, передачі у власність, демонтажу, перевезенню та монтажу дерев’яних будинків, на виконання якого сплатив відповідачеві передоплату 216 тис. грн., що становить 27 % від загальної вартості робіт, задля чого отримав у банку кредит у розмірі 120 739,69 доларів США. Проте СПД ОСОБА_2 як підрядник відступив від умов договору, порушивши строки виконання робіт, які виконані неналежним чином, поставлений матеріал не придатний для використання, а на його претензію не реагував.

У зв’язку з викладеним і уточненням позовних вимог позивач просив розірвати договір на виконання робіт, повернути сплачені кошти в розмірі 216 тис. грн. і відшкодувати збитки в розмірі 725 947 грн., які складаються із передбаченого договором штрафу за порушення його умов у розмірі 290 859 грн. 80 коп., 5 342 грн. як послуги банку з надання кредитної лінії, 11 342 грн. – сплачені відсотки за кредитом від суми 216 тис. грн., 52 917 доларів США або 417 946 грн. 20 коп. – проценти за кредитним договором.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Розірвано договір на виконання робіт від 7 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 216 тис. грн. сплаченої за договором суми, а також 307 543 грн. 80 коп. завданих збитків; розподілено судові витрати. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2010 року рішення місцевого суду змінено та зменшено суму стягнутих збитків до 302 201 грн. 80 коп. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі СПД ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, й відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, отримавши від позивача згідно з довіреністю повноваження на виконання договору і передоплату, не здійснив дій на належне виконання договору, який за своєю правовою природою є договором підряду, документально не підтвердив витрати за отримані кошти, а придбані в Київській області будинки, які демонтовані, не відповідають за своїми параметрами житловим будинкам, не придатні для збирання нових будинків, оскільки деревина є трухлявою, а, отже, істотні умови договору порушені. При цьому суд керувався положеннями ст. ст. 653, 852, 858 ЦК України.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, зменшивши суму стягнутих збитків на 5 343 грн.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна, виходячи з такого.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що між сторонами укладено договір на виконання робіт, позивач сплатив відповідачеві передоплату 216 тис. грн., що становить 27 % від загальної вартості робіт. Згідно з умовами договору відповідач взяв на себе зобов’язання: придбати та передати у власність позивачеві дерев’яні будинки, розібрати будинки, організувати їх перевезення на територію замовника та провести їх монтаж. За своєю правовою природою суд кваліфікував цей договір як договір підряду.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд не навів переконливих доказів, які б свідчили про те, що позивач надав суду докази щодо наявності істотних відступів підрядником від умов договору підряду. Беручи за основу висновки судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2010 року про трухлявість придбаної деревини з розібраних будинків, які за своїми параметрами не відповідають житловим будинкам, суд у порушення вимог ст. 212 ЦПК України щодо належної оцінки доказів не звернув уваги на те, що експертиза проведена через два з половиною роки після демонтажу житлових будинків й не дав оцінки тому, де матеріал зберігався та хто був відповідальним за його зберігання в період судового спору.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 надав відповідачеві для належного виконання робіт згідно з умовами договору (придбання у власність будинків) довіреність з відповідними повноваженнями, суди в порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували, чи є наявна у справі довіреність такою, яка видана на виконання робіт за спірним договором підряду, оскільки з його умов випливає, що вона видана на виконання договору доручення, укладеного в усній формі, а не договору підряду. Суди не визначились про який договір доручення, що укладався в усній формі, йшлося.

Крім того, суди, належним чином не встановивши фактичні обставини для правильного вирішення справи, застосували норми права, які є взаємовиключними. Так, суд застосував положення ст. 651 ЦК України, яка регулює підстави для розірвання договору за істотне порушення умов договору, одночасно зі ст. 858 ЦК України, яка передбачає не розірвання договору, а відповідальність підрядника за неналежну якість роботи, в якій також передбачені правові наслідки, серед яких немає розірвання договору.

Також суд не врахував положень ч. 2 ст. 652 ЦК України, оскільки закон пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених цієї нормою права, при істотній зміні обставин. Таких фактів суд не навів.

Крім того, стягуючи завдані позивачеві матеріальні збитки в розмірі 307 543 грн. 80 коп., як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції взагалі не навели відповідних розрахунків, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості їх перевірити.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.