Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Диби В.Г.,

Лесько А.О., Хопти С.Ф..

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства "Луганське шляхове ремонтно-будівельне управління №1" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2011 року,

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона працювала в ЗАТ "Луганське шляхове ремонтно-будівельне управління №1" на посаді головного бухгалтера. Наказом №37-к від 29 жовтня 2010 року її було звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При звільнені з роботи відповідач не виплатив їй заборгованість із заробітної плати в сумі 18 097 грн. 34 коп. і компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 9 444 грн. 68 коп.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила, уточнивши позовні вимоги, стягнути з відповідача на її користь нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 18 097 грн. 34 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 9 444 грн. 68 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку 10 952 грн. 48 коп., а всього - 38494 грн. 50 коп.

Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 04 лютого 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто із ЗАТ "Луганське шляхове ремонтно-будівельне управління №1" на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати – 15 733 грн. 21 коп., компенсацію за невикористану відпустку – 7 395 грн. 44 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2011 року рішення місцевого суду в частині стягнення із ЗАТ "Луганське шляхове ремонтно-будівельне управління №1" на користь ОСОБА_3 заборгованості із заробітної плати в сумі 15 733 грн. 21 коп. і компенсації за невикористану відпустку в сумі 7 395 грн. 44 коп. змінено і ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто із ЗАТ "Луганське шляхове ремонтно-будівельне управління №1" на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати в сумі 18 097 грн. 34 коп. і компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 9 444 грн. 68 коп., а всього 27 542 грн. 02 коп.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду апеляційної інстанції та стягнути із ЗАТ "Луганське шляхове ремонтно-будівельне управління №1" на її користь невиплачену заробітну плату в сумі 18 097 грн. 34 коп., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 9 444 грн. 68 коп., та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розрахунку 195 грн. 58 коп. за кожний день затримки з моменту звільнення по день винесення рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах, працюючи на посаді головного бухгалтера та була звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України наказом № 37 –к від 29 жовтня 2010 року.

На день звільнення їй не була виплачена заробітна плата в сумі 15 733 грн. 21 коп. і компенсація за невикористану відпустку в сумі 9 444 грн. 68 коп., а всього розрахунок в сумі 27 542 грн.. Зазначена сума стягнута на користь ОСОБА_3 рішенням апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2011 року, яке в цій частині сторонами не оскаржено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вина відповідача у такій затримці відсутня, оскільки позивач як головний бухгалтер не здійснила належних їй нарахувань, а після проведення відповідного розрахунку відповідач вже не мав можливості сплатити вказану суму, оскільки 09 грудня 2010 року за клопотанням позивача було забезпечено позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

З висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Відповідно до ст. 117 ЦПК України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установ, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Оскільки відповідач в особі уповноваженого органу-керівника підприємства заперечував наявність заборгованості по розрахунку з ОСОБА_3, посилання судів на те, що ОСОБА_3, будучи головним бухгалтером, не здійснила відповідного розрахунку як на причину невиплати їй заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, не ґрунтуються на законі.

Не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті розрахунку, оскільки за клопотанням позивача на грошові кошти підприємства було накладено арешт.

ОСОБА_3 звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України наказом № 37-к від 29 жовтня 2010 року.

Ухвалою судді від 09 грудня 2010 року було забезпечено позов ОСОБА_3 та накладено арешт на грошові кошти ЗАТ "Луганське шляхове ремонтно-будівельне управління №1" в межах суми позову 32 431 грн. 52 коп.

Оскільки згідно зі ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був здійснити розрахунок в день звільнення 29 жовтня 2010 року, не надав суду доказів, що крім коштів, на які накладено арешт, інших сум на його рахунках не було, висновок суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у затримці розрахунку є передчасним та таким, що не відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Дані про розмір виплат за останні два календарні місяці роботи ОСОБА_3 або її середньомісячної заробітної плати в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, коли фактичні обставини, які мають значення для вирішення позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку не встановлені, рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Що стосується викладеної в касаційній скарзі вимоги про стягнення на користь ОСОБА_3 нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в сумі 18 097 гривень 34 копійки та компенсації за невикористану відпустку в сумі 9 444 гривні 68 копійок, то зазначені суми рішенням апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2011 року стягнуті та підстав для зміни чи скасування судового рішення в цій частині не має.

Керуючись ст.ст. 333, 335, 338, 345 ЦПК України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2011 року скасувати в частині залишення без змін рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 4 лютого 2011 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.