6-16447св11 Про визнання нерухомого майна об’єктом права спільної сумісної власності - 21.09.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_4, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Аграрний комерційний банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Комунальне підприємство "Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради", про визнання нерухомого майна об’єктом права спільної сумісної власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Київської області від 31 березня 2011 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_6, з яким вона проживала з 2004 року по 2010 рік однією сім’єю без реєстрації шлюбу. 07 січня 1996 року ОСОБА_6 був придбаний незакінчений будівництвом (60%) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

За час їхнього спільного проживання будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок її трудових та грошових затрат. Земельну ділянку площею 0,0770 га, розташовану за цією ж адресою, вона придбала за власні кошти. Однак за домовленістю зі ОСОБА_6 з метою уникнення невідповідності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.12.2005 року ст. 377 ЦК України позивач та ОСОБА_6 вирішили за взаємною згодою оформити право власності на вказану земельну ділянку на останнього з подальшим переоформленням права власності на Ѕ будинку та Ѕ земельної ділянки на неї.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила визнати її право спільної сумісної власності на АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0770, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано право спільної сумісної власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Визнано право спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0770 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 та ОСОБА_6

У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 березня 2011 року рішення місцевого суду скасоване та ухвалене в справі нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано право спільної сумісної власності на незавершене будівництвом будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на Ѕ частину та Ѕ частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 червня 2010 року встановлено факт, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, проживала зі ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з 2004 року по 2010 рік однією сім’єю без реєстрації шлюбу (а.с.11).

Згідно з договором, посвідченого старшим державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори 27 січня 1996 року, ОСОБА_6 купив у ОСОБА_7 незакінчений будівництвом, побудований на 60% жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці фонду сільської Ради розміром 0,08 га (а.с.12).

25 грудня 2005 року ОСОБА_6 купив у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 770 кв.м. (0,077 га) для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, про що приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області було посвідчено договір за реєстровим № 3704 (а.с.13). На підставі вказаного договору 05 квітня 2006 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,077 га, розташовану в АДРЕСА_1 (а.с.14).

11 лютого 2010 року між ВАТ "Аграрний комерційний банк" та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за яким ОСОБА_6 передав в іпотеку об’єкт незавершеного будівництва- житловий будинок (готовність 92%), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій розташований вказаний об’єкт незавершеного будівництва (а.с.19-22).

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (2947-14) .

Згідно зі ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що при купівлі будинку його готовність була 60%, на теперішній час будинок майже закінчений будівництвом та відповідачами не спростовані твердження позивача, що саме за час перебування у фактичних шлюбних відносинах проводилось будівництво та за чиї кошти, не подано жодного доказу, які б спростовували доводи про те, що позивач приймала матеріальну участь у добудові спірного будинку.

З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом зазначеної норми закону обов’язок доведення тієї обставини, що саме в період з 2004 по 2010 рік спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, а саме, позивачки, покладається на ОСОБА_3

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Посилаючись на те, що відповідачами не спростовані обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд апеляційної інстанції не навів в рішенні правову оцінку доказів, які надані позивачем, та які свідчили б про доведеність позовних вимог. Зокрема, суд апеляційної інстанції не зазначив у рішенні, які докази свідчать про те, що саме в період з 2004 по 2010 рік були здійснені добудови, які значно збільшили вартість спірного будинку, та що ці поліпшення були вчинені за кошти за з участю позивача, не навів мотивів, з яких дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірного об’єкту незавершеного будівництва.

Суд також не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального та матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому в силу ст. 338 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 31 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.