Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_9, про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 2 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2011 року,

У травні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення боргу в сумі 173000 доларів США.

Уточнивши у червні 2007 року позовні вимоги, вказану суму просив стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у солідарному порядку.

Посилався на те, що 11 липня 2005 року, 17 жовтня 2005 року, 24 листопада 2005 року, 7 лютого 2006 року, 25 березня 2006 року, 12 квітня 2006 року, 21 квітня 2006 року, 10 травня 2006 року передав гроші у борг ОСОБА_8, про що вона написала відповідні розписки, проте оскільки вона борг не повертає, на час одержання позики перебувала у шлюбі, просив стягнути борг з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в солідарному порядку у гривнах по курсу НБУ на час розгляду справи.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 2 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2011 року, позов задоволено. З ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 в солідарному порядку стягнуто 873 650 грн. за договорами позики, вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову до нього.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 протягом 2005 – 2006 років виникли позикові зобов’язання. Суд вважав доведеним, що на час укладення договорів позики (складання ОСОБА_7 розписок про одержання грошей в борг) вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, що свідчить про те, що гроші отримані в інтересах сім’ї, а тому відповідати повинні обидва з подружжя у солідарному порядку. Погодився з цим і апеляційний суд.

Проте такі висновки є передчасними.

За змістом ст. 61 СК України, до о б'єктів права спільної сумісної власності подружжя може бути віднесено гроші, одержані за договором позики, якщо одним із подружжя укладено цей договір позики в інтересах сім'ї.

Отже, при вирішенні питання про стягнення боргу за договором позики, укладеним одним з подружжя, з обох з подружжя як солідарних боржників, суду на підставі належних та допустимих доказів необхідно встановити, чи був договір позики укладений в інтересах сім"ї.

Судами встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебували у шлюбі з 08 квітня 1977 року. Рішенням Маліновського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2005 року шлюб розірвано та розподілено майно. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 лютого 2008 року зазначене рішення частково скасовано.

Дійшовши до висновку, що шлюб між подружжям розірвано лише у лютому 2008 року, суди не звернули увагу на положення ст.114 СК України щодо часу припинення шлюбу та ч. 1 ст. 223 ЦПК України щодо часу набрання рішенням чинності, та в цій частині на встановили фактичні обставини справи щодо часу набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, причин скасування рішення лише у 2008 році та виконання рішення сторонами в період часу з грудня 2005 року до лютого 2008 року.

Посилаючись в обґрунтування своїх висновків на згоду ОСОБА_8 на відчуження майна ОСОБА_7, суди не звернули уваги на те, що сама по собі наявність згоди на відчуження майна, придбаного у шлюбі, не свідчить про наявність подружніх стосунків, а може бути лише свідченням виконання нотаріусом положень нормативних актів щодо посвідчення угод відносно відчуження спільного майна подружжя. А тому судам слід було встановити обставини надання такої згоди та надати оцінку усім обставинам справи відповідно до наданих сторонами доказам в їх сукупності.

Крім того, суду слід на підставі усіх наявних у справі доказів з урахуванням доводів сторін встановити фактичні обставини справи щодо поділу майна подружжя, часу припинення подружніх стосунків та правовідносин сторін після набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Усупереч ст. 212 ЦПК України та в порушення ст. 214 ЦПК України суди як першої, так і апеляційної інстанції належним чином пояснень ОСОБА_8 не перевірили; не дали оцінки доводам, викладеним як у запереченнях ОСОБА_8, так і поясненнях ОСОБА_7., не оцінили усіх наявних у справі доказів у їх сукупності.

Наведене свідчить про те, що ухвалені у справі судові рішення постановлені з такими порушеннями норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, ч.2 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 2 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2011 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_9, про стягнення боргу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.