Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В.,

суддів: Журавель В.І., Мазур Л.М.,

Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2012 року,

У березні 2012 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 14 лютого 2008 року між цим товариством та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав у кредит 85 000 грн, за умови сплати 15 % річних, строком повернення до 14 лютого 2033 року. На забезпечення виконання ОСОБА_4 за вказаним кредитним договором зобов'язань 14 лютого 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого визначено належну останній на праві власності квартиру загальною площею 74, 30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 05 січня 2012 року складає 225 434 грн 80 коп., що позивач просив стягнути з відповідача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача із вказаної квартири.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано доказів направлення на адресу іпотекодавця ОСОБА_3 повідомлення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, а надані позивачем повідомлення суд розцінив як такі, що не відповідають вимогам ст. 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки вони не містять відповідного попередження. Крім того, суди виходили з того, що при укладенні іпотечного договору було порушено права неповнолітньої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка, як встановив суд, на час укладення іпотечного договору проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1

Проте, із вказаними висновками судів погодитися не можна у зв'язку з наступним.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 14 лютого 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав у кредит 85 000 грн, за умови сплати 15 % річних, строком повернення до 14 лютого 2033 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 за вказаним кредитним договором зобов'язань 14 лютого 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого визначено належну останній на праві власності квартиру загальною площею 74, 30 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Так, вважаючи, що вказаним договором іпотеки порушено права неповнолітньої дитини, яка на час укладення цього договору проживала та була зареєстрована у квартирі, яка є предметом іпотеки, суди першої й апеляційної інстанції виходили зі змісту довідки про склад сім'ї № 28, виданої 17 квітня 2012 року ЖБК "Енергетик", згідно з якою неповнолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 11 липня 2006 року до 03 лютого 2009 року та з 19 лютого 2009 року до теперішнього часу (а. с. 86).

На запит апеляційного суду приватний нотаріус Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який посвідчував договір іпотеки, укладений 14 лютого 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3, надав довідку про склад сім'ї, видану 14 лютого 2008 року ЖБК "Енергетик", у якій відсутні дані про реєстрацію чи проживання неповнолітньої ОСОБА_5 у вищевказаній квартирі (а. с. 138), проте, на порушення вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не дослідив вищевказаної довідки та не зазначив висновку про правову оцінку вказаної довідки.

Розглядаючи цей спір, суди виходили з того, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права відповідно до вимог Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Пунктом 44 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) передбачено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Проте, суди не звернули уваги на ту обставину, що неповнолітня ОСОБА_5 як онука ОСОБА_3 - іпотекодавця за договором, не є власником предмету іпотеки, у справі є суперечливі за змістом довідки щодо місця проживання цієї дитини на момент укладення договору іпотеки, ці суперечності при винесенні рішення не усунуті, а тому не є безспірним висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що при укладенні іпотечного договору було порушено права неповнолітньої дитини.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 316 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи - касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.