Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді: Луспеника Д.Д.,

суддів: Диби В.Г., Хопти С.Ф.,

Лесько А.О., Черненко В.А.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Київського міського голови, треті особи – Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", Київська міська державна адміністрація, ОСОБА_4 про поновлення на роботі, скасування розпорядження про звільнення, за касаційною скаргою Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" на заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 22 квітня 2011 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2011 року,-

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Київського міського голови, в якому просив поновити його на роботі та скасувати розпорядження про звільнення.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював на посаді генерального директора Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд" на підставі трудового контракту, який було укладено 10 вересня 2009 р з виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

Під час його перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, Київський міський голова видав розпорядження № 43 від 22 березня 2010 року "Про генерального директора Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд", яким його було звільнено з посади.

Вважав, що правові підставі для розірвання трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України – волевиявлення двох сторін трудового договору (контракту) в належній формі - не було та розпорядження про розірвання трудового договору є неправомірним, отже, на його думку, на даний час контракт є чинним.

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 22 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Розпорядження генерального директора Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд" скасовано.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді генерального директора Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд".

У касаційній скарзі Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд" просить судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для звільнення за ст. 36 КЗпП України повинна бути згода сторін, але така домовленість між сторонами досягнута не була, а тому відсутні підстави для звільнення працівника за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом встановлено, що 03 вересня 2009 року Київським міським головою видано розпорядження № 449, яким ОСОБА_3 призначено на посаду Генерального директора Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд" з 08 вересня 2009 року.

10 вересня 2009 року між ОСОБА_3 та виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) укладено трудовий контракт, за умовами якого ОСОБА_3 було призначено на посаду генерального директора Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд" по 08 вересня 2014 року.

Згідно наказу № 24-П від 02 березня 2010 року ОСОБА_3 відбув у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до розпорядження Київського міського голови № 143 від 22 березня 2010 року ОСОБА_3 було звільнено з посади з 29 березня 2010 року за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Підставами припинення трудового договору, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, є угода сторін.

Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року (v0009700-92) , судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

ОСОБА_3, на підтвердження своїх вимог, посилається на відсутність згоди сторін на звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України

Однак судами в порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України належним чином не з’ясовано, на підставі якої заяви було видане розпорядження про звільнення ОСОБА_3 та не надано правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_3 23 березня 2010 р. подавав заяву на адресу Голови Київської міської державної адміністрації про відкликання його заяви про звільнення за власним бажанням (а.с. 22).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі 17 березня 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим судом першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213- 214 ЦПК України, належним чином не з’ясовано час, коли позивач отримав копію вказаного розпорядження про звільнення. У порушення вимог ст. 233 КЗпП України суд не перевірив причини пропуску позивачем строку звернення до суду, не обговорив причини пропуску цих строків та не навів у рішенні мотиви, з яких підстав він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Суд апеляційної інстанції на час розгляду справи на вказані обставини уваги не звернув.

Крім того, суд першої інстанції, вирішуючи зазначений трудовий спір, не з’ясував, з яким саме власником або уповноваженим органом у ОСОБА_3 склалися трудові правовідносини та не обговорив питання про залучення до участі в справі відповідного органу.

Суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. ст. 308, 315 ЦПК України, не звернув увагу на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права і залишив рішення суду без змін.

За таких обставин ухвалені при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права й обов’язки сторін та ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд задовольнити частково.

Заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 22 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2011 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.