Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів Наумчука М.І., Ізмайлової Т.Л.,

Остапчука Д.О., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року,

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 у м. Івано-Франківську набута ним у період шлюбу з ОСОБА_4, але за кошти, які належали йому особисто.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначала, що, починаючи з 1999 року, вона разом з ОСОБА_3 проживали однією сім’єю, вели спільне господарство.

18 серпня 2004 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який припинено у вересні 2010 року. Під час спільного проживання, в інтересах сім’ї, а саме 5 грудня 2004 року ОСОБА_3 на своє ім’я уклав договір на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначене, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року позов ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено: визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у м. Івано-Франківську; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задоволення її зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до договору про участь у частковому будівництві спірної квартири, ОСОБА_3 особисто вніс на придбання цього житла 43 394 грн. 10 коп., що стверджується відповідною довідкою забудовника від 6 жовтня 2003 року, чого не заперечує сама відповідачка.

Крім того, ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_6 кошти для оплати часткової вартості спірної квартири у розмірі 14 000 грн., що встановлено рішенням суду, яке набрало чинності на час розгляду даної справи.

Оскільки, ОСОБА_3 на придбання спірної квартири були витрачені особисті кошти в сумі 57 394 грн. 10 коп., а спільно внесена подружжям у будівництво квартири сума становить лише 6 524 грн. 42 коп., спірна квартира відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України підлягає визнанню особистою приватною власністю ОСОБА_3, оскільки внесена ОСОБА_3 частка є значною, а спільно внесена подружжям сума на придбання квартири не дає підстави для визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину у спільному майні подружжя.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Крім того, ст. 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленість між ними або шлюбним договором ( ст. 70 СК України).

Статтею 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу ( п. 1 ч.1 ст. 57 СК України).

Так, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі тощо.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з серпня 2004 року по вересень 2010 року.

15 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ВТО "Мекасор" укладено договір № 16-16 на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1 у м. Івано-Франківську.

Відповідно до п. 3.1 цього договору сторони погодили вартість квартири в розмірі 63 958 грн. 52 коп.

Однак, правовідносини між забудовником та ОСОБА_3 з приводу придбання спірної квартири виникли ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 на підставі укладеного 30 вересня 2003 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Івано-Франківська ПМК" попереднього договору, на виконання якого позивачем внесено 43 394 грн. 10 коп., що підтверджено довідкою ВАТ "Івано-Франківська пересувна механізована колона" № 06-01 від 6 жовтня 2003 року.

Зазначена обставина також не оспорюється ОСОБА_4 та дає підстави для визнання цієї суми коштів особистим майном позивача і відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України звільняє ОСОБА_3 від доказування.

Крім того, для здійснення оплати повної вартості спірної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір позики та на даний час борг ОСОБА_3 становить 14 000 грн., який на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2010 року, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, стягнуто з ОСОБА_3 та останній визнав свій обов’язок сплатити його особисто.

Таким чином, судами встановлено, що кошти в сумі 57 394 грн. 10 коп. ( 43 394 грн. 10 коп. та 14 000 грн.) були сплачені ОСОБА_3 особисто на придбання спірної квартири, а спільно внесеними є лише сума коштів в розмірі 6 564 грн. 42 коп., що дає позивачу право на визнання спірної квартири його особистим майном, а спільно внесена подружжям сума коштів не дає право ОСОБА_4 на визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири, а лише право на визнання за нею право на частку цієї квартири відповідно до суми внесених коштів.

Проте, суди, вирішуючи справу, належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та встановивши, що особисто ОСОБА_3 на придбання спірної квартири внесені кошти в сумі 57 394 грн. 10 коп. та вони є його особистою власність, у зв’язку з чим частка його особистих коштів у придбання квартири є значною, а спільно подружжям у придбання спірної квартири внесено лише 6 524 грн. 42 коп., помилково задовольнили позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі і визнали за ним на підставі ст. 57 СК України право особистої приватної власності на спірну квартиру.

При цьому встановивши, що спірна квартира не може бути реально поділена між сторонами відповідно до їх часток, суд не визнав ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу відповідно до вимог ст. 60, 70 СК України спільним майном подружжя.

З урахуванням того, що вартість всієї квартири становить 63 958 грн. 52, а подружжям спільно внесено лише кошти в сумі 6564 грн. 42 коп., з яких ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного сімейного законодавства належить лише Ѕ частина цих коштів, а саме - 3 262 грн. 21 коп., за відповідачкою слід визнати право власності на 1/20 частину спірної квартири, а за ОСОБА_3 відповідно 19/20 цієї квартири.

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з порушення норм матеріального права, вони згідно до вимог ст. 341 ЦПК України підлягають скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_3 права власності на 19/20 частин квартири, а за ОСОБА_4 – на 1/20 частину квартири.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року скасувати.

Ухвалити нове рішення: позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання квартири його особистою власністю задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 19/20 частин квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/20 частину квартири АДРЕСА_1.

рішення оскарженню не підлягає.