Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Загороднього А.Ф., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (далі - ТУ ДСА в м. Києві) про стягнення компенсаційних виплат, відшкодування моральної шкоди,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом про стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, інших компенсаційних виплат, індексації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування вимог зазначала, що працювала на посаді судді Святошинського районного суду м. Києва і з 11 лютого 2011 року її відраховано зі складу суддів відповідно до постанови Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2867-VІ (2867-17) . Вказує, що при звільненні відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року, по виплатам за листками непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку. Крім того, ТУ ДСА в м. Києві не виплатило компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з 11 лютого 2011 року по 11 березня 2014 року. Посилаючись на те, що ці виплати відповідач перерахував лише 26 грудня 2014 року, просила суд стягнути з ТУ ДСА в м. Києві за період з 11 лютого 2011 року по 26 грудня 2014 року 324453,50 грн компенсації за затримку розрахунку при звільнені; 10249,69 індексації та компенсації втрати частини грошових доходів і відшкодувати 25000,00 грн моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема норм Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ). Вказує, що суди не дали належної оцінки обставинам справи, а у судових рішеннях неправильно викладено зміст позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI (2352-17) , ОСОБА_4 звільнено з посади судді Святошинського районного суду м. Києва через порушення присяги судді, у зв'язку з чим 03 серпня 2010 року її відраховано зі складу суддів за наказом Святошинського районного суду міста Києва від 03 серпня 2010 року № 81/ос.

Враховуючи те, що постановою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року визнано незаконною постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI (2352-17) в частині звільнення позивача, 23 грудня 2010 року Верховної Ради України прийнято постанову № 286-VІ про звільнення ОСОБА_4 за аналогічних підстав.

Згідно з наказом Святошинського районного суду міста Києва від 11 лютого 2011 року № 24/ос "Про відрахування ОСОБА_4Д.", головою Святошинського районного суду міста Києва скасовано попередній наказ №81/ос та відраховано ОСОБА_4 з 11 лютого 2011 року зі складу суддів Святошинського районного суду м. Києва на підставі постанови № 286-VІ ВР України.

Питання щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та інших виплат, що належали позивачу при звільненні, неодноразово вирішувалось судами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, у справі № 2а-13661/10/2670 за позовом ОСОБА_4 до Святошинського районного суду м. Києва, Голови Святошинського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, ТУ ДСА у м. Києві, стягнуто з останнього на користь позивача 31 744,93 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року, а також виплати у зв'язку з перебуванням на лікарняних з 16 серпня 2010 року по 10 вересня 2010 року, з 21 грудня 2010 року по 06 січня 2011 року, 2882,37 грн компенсації за невикористану відпустку з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року та компенсацію за затримку розрахунку при звільнені з 11 лютого 2011 року по день ухвалення постанови (по 11 березня 2014 року).

26 грудня 2014 року це судове рішення виконано Головним управлінням Державної казначейської служби України в м. Києві в частині стягнення з ТУ ДСА у м. Києві на користь ОСОБА_4 31744,93 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року, виплат у зв'язку з перебуванням на лікарняних з 16 серпня по 10 вересня 2010 року, з 21 грудня 2010 року по 06 січня 2011 року та 2882,37 грн компенсації за невикористану відпустку з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку (компенсації, як називає її позивач) за затримку розрахунку при звільнені з 11 лютого 2011 року по 11 березня 2014 року, ОСОБА_4 послалась на те, що рішення суду у справі № 2а-13661/10/2670 у цій частині не виконане.

Вирішуючи спір, та відмовляючи в цій частині позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що питання стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені з 11 лютого 2011 року по 11 березня 2014 року та компенсації за невикористану відпустку вирішені у справі № 2а-13661/10/2670.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Як видно із матеріалів справи, ТУ ДСА в м. Києві заявляло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, які вирішені у справі № 2а-13661/10/2670 (а.с. 71-72), однак, це клопотання судом першої інстанції не вирішене і у судових рішення висновки з цього приводу відсутні.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Як встановлено судами і не заперечується позивачем, питання стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені з 11 лютого 2011 року по 11 березня 2014 року вирішено судами у справі № 2а-13661/10/2670 і по ним ухвалене судове рішення, що набрало законної сили.

Тобто на час звернення ОСОБА_4 з цим позовом такий спір між тими самими сторонами вже вирішувався судами і по ньому ухвалено судове рішення, що набрало законної сили, а тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягало закриттю.

Крім того, відмовляючи в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені за період з 11 березня по 26 грудня 2014 року суди встановили, що позивачем пропущено тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, оскільки заборгованість по заробітній платі виплачено відповідачем 26 грудня 2014 року, однак до суду ОСОБА_4 звернулася лише у липні 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, ця норма визначає загальний строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Іншим законом, що регулює строки звернення до суду за вирішенням спору з питань оплати праці є КЗпП України (322-08) .

Разом з тим, частиною 1 статті 105 КАС України встановлено, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Однак, клопотання щодо поновлення строку звернення до суду позивач не заявляла та не зазначала обставини, що перешкоджали їй своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права.

Згідно із статтею 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Разом з тим, посилаючись на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України, суди прийняли рішення про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені за період з 11 березня по 26 грудня 2014 року.

Відкриваючи провадження у справі в цій частині позову, суд відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 107 КАС України не перевірив, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропуском строку, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Отже, суд першої інстанції не перевірив вказані обставини, а апеляційний суд не звернув уваги на ці недоліки та не виправив їх.

Що стосується позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум компенсації за невикористану відпустку, та індексації грошових доходів, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Це означає, що у разі несвоєчасної виплати заробітної плати, законодавець передбачив додаткові гарантії для працівника, зокрема, забезпечив йому право отримати ці суми без обмеження будь якими строками.

ОСОБА_4 просила стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум компенсації за невикористану відпустку, та індексацію грошових доходів.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (1427-97-п) (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692 (692-99-п) ), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

Індексація заробітної плати провадиться відповідно до Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (1078-2003-п) в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

При цьому, за змістом 3 статті 2 Закону України "Про оплату праці" індексація заробітної плати та компенсація втрати частини заробітної плати є компенсаційними виплатами, є складовими структури заробітної плати і за наявності наведених умов у тому самому порядку компенсації та індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.

За таких обставин, суди помилково застосували до цих виплат тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України.

Як видно із матеріалів справи, на час звільнення ОСОБА_4 у лютому 2011 року, відповідач повинен був виплатити їй 31744,93 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу та 2882,37 грн компенсації за невикористану відпустку. Вказані суми та 1396,78 грн індексації ТУ ДСА в м. Києві виплатило лише 26 грудня 2014 року (а.с. 12).

Проте, вирішуючи спір суди не звернули уваги на ці обставини та не перевірили доводи позивача щодо наявності у неї права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум компенсації за невикористану відпустку, нарахування якої є обов'язком відповідача та індексацію цих грошових доходів.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та оскарженню не підлягає.